18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. Тому саме в цей день вшановують пам’ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.
Радянські війська почали виганяти гітлерівців із території Кримського півострова 8 квітня 1944 року. Операція завершилася в ніч на 13 травня. Та ще до завершення боїв, 22 квітня, в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10‑го травня Берія в листі Сталіну повторив цей закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». У цьому листі була пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.
Наступного дня, 11 травня 1944 року, було прийнято таємну постанову Держкомоборони «Про кримських татар». Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини; дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. Насправді ж людям вдавалося хутенько зібрати в середньому 20‑30 кг речей та продуктів; абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом двох днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.
Робітники на лісосплаві біля річки Язва, Урал, 1948 р.
Під час червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3 141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2 882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до мішаних шлюбів.
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар із лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. у трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8 995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися з родинами на засланні. Така доля спіткала навіть відзначених воїнів — двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар у місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хворіб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Гульсум Катакі (Сеферова) та її діти, Урал, Лісоповал, 1949 р.
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
Відселені з Криму кримські татари були звільнені зі спецпоселень на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. без права повернення в місця, звідки вони були вислані, та без повернення конфіскованого майна.
5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення кримських татар у зраді, проте проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані.
В Середній Азії на збиранні бавовни, зліва: Аблязов Мустафа (фотограф), Аблякім Ібраімов (із с. Кьоз), Феріт Абдуллаєв, Мемет Емчієв (із с. Таракташ)
Починаючи із 1968 р. розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960‑х — на початку 1970‑х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин; ще стільки саме прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980‑х рр. в Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті
Тим, хто ще не бачив фільму «Хайтарма» про долю кримських татар, пропонуємо його до перегляду.
фінансово.
Щиро дякуємо!
