Свята та святі

Святий Йоан Авільський — «апостол Андалусії»

09 Травня 2021, 18:57 1576

Римо-катол.: 10 травня (довільний спомин)

«Заохочую всіх приглянутися до святого Йоана з Авіли, щоби слово й приклад цього видатного пастиря стали світлом для всіх священників і тих, хто очікує на день свого священницького рукоположення». Ці слова промовив папа Бенедикт XVI, відправляючи Святу Месу для семінаристів у соборі Санта Марія ла Реаль де ла Альмудена в Мадриді 20 серпня 2011 року, коли в іспанській столиці проходив Всесвітній день молоді. Під час цієї ж Меси Святіший Отець оголосив, що незабаром святий Йоан Авільський буде проголошений Учителем Церкви.

Те, про що сказав Папа, відбулося 7 жовтня наступного року. Надання титулу Вчителя Церкви св.Йоану (разом із німецькою містичкою св. Гільдеґардою Бінґенською) було приурочене до відкриття ХІІІ Генеральної асамблеї Синоду єпископів на тему нової євангелізації. Йоан Авільський став четвертим іспанським святим, удостоєним цього титулу. Хто ж був цей святий, чиє життя і діяльність поставлені за приклад для сучасних священників?

Йоан Авільський (ісп. — Juan de Ávila) народився в містечку Альмодовар дель Кампо недалеко від Толедо 6 січня 1500 (за іншими джерелами — 1499) року. Сім’я, в якій він був єдиною дитиною, була заможною. Його батько, охрещений єврей Альфонсо з Авіли, як вказує іспанська Вікіпедія, був власником срібних копалень. Мати, Каталіна Ґійон, походила зі шляхетського роду. Бажаючи запевнити своєму єдиному синові майбутнє, батьки 1514 року вирядили його на навчання в університет у Саламанці, де він почав вивчати право. Однак після чотирьох (за іншими джерелами — трьох) років навчання наш Хуан зрозумів, що це «не його», і залишив університет. Деякі джерела, щоправда, наводять інше пояснення: про дискримінаційні правила щодо вихідців із єврейських сімей, що діяли в деяких іспанських університетах. Однак це твердження безумовно помилкове: в університеті Саламанки такі правила було запроваджено тільки 1522 року. Повернувшись додому, Йоан почав жити життям, сповненим молитви і аскетичних практик (а отже, гадана «дискримінація» не позбавила його запалу до християнства). Батьки такому виборові сина не заперечували.

Ось так, у молитвах, духовних вправах і побожних роздумах минули три наступні роки. І невідомо скільки би продовжувалось таке життя в рідному домі, якби його виключну побожність не помітив один мудрий священник-францисканець, який, подорожуючи, заїхав до Альмодовар дель Кампо. Він і порадив Йоанові продовжити навчання — тільки не з права, а філософії та богослов’я. Дослухавшись розумної поради, майбутній святий поступив в університет в Алькалі-де-Енарес, який закінчив 1526 року, після чого був висвячений у священницький сан. Його батьки не дожили до цієї важливої, мабуть — найважливішої, події в житті їхнього єдиного сина: вони померли, коли він перебував на навчанні. Свою першу Святу Месу о. Йоан відслужив у храмі, в якому вони були поховані. А все майно, отримане у спадщину, продав, і роздав гроші убогим, щоби повністю присвятити себе євангелізації.

Своє покликання нововисвячений вбачав у місіонерській діяльності. Він, як і багато хто тоді, звався виїхати на місію до Мексики, разом із новопризначеним єпископом Хуліаном Ґарсесом, який збирався відпливти на Американський континент із порту Севільї. Для цього Йоан прибув до цього міста, оселився в домі свого однокурсника з Алькали о.Фернанадо Контрероса. Той же, у звичних пастирських розмовах і новинах, розповів про намір давнього приятеля архієпископу Севільському Алонсо Манріке.

Архієпископ Алонсо, вважаючи, що проповідницький дар Йоана потрібен для відновлення віри на батьківщині, зміг переконати його відмовитись від виїзду і залишитися в Іспанії, проводити народні місії в Андалусії. Йоан послухався ієрарха і, як показали дальші події, не помилився: адже завдяки цьому він став тим, ким ми його знаємо тепер: «апостолом Андалусії».

Вже перша проповідь, проголошена о.Йоаном 22 липня 1529 року, показала, що не помилився й архієпископ. А молодому священнику вона відразу принесла славу знаменитого проповідника. Протягом дев’яти років, які він присвятив народним місіям в Андалусії, його проповіді притягували натовпи людей, і для багатьох вони стали поштовхом до покаяння. Однак… у своїх проповідях він говорив правду, а правда, як відомо, має властивість колоти очі. Його критика деяких сторін поведінки високих кіл викликала, як то кажуть, «занепокоєння». Комусь здалося, що він перебільшує небезпеку багатства і стверджує, що багатим людям неможливо досягти вічного спасіння. За це о. Йоана звинуватили в єресі й він потрапив під слідство інквізиції. І був виправданий: з шістдесяти опитаних свідків п’ятдесят п’ять підтвердили його невинуватість. Це, до речі, ще один доказ того, що середньовічна інквізиція зовсім не була чимось схожим на сталінське НКВС чи гітлерівське гестапо, звідки був тільки один вихід — на страту або в ув’язнення.  

Але між оскарженням та виправданням минув рік, який о. Йоан провів у в’язниці. Він і там часу не гаяв: саме під час ув’язнення написав першу версію своєї відомої (тоді) праці Audi fili. Після її опублікування 1557 року архієпископ Толедський кардинал Дієго де Асторґа сказав, що завдяки цьому твору «покаялося більше душ, ніж він містить літер». А досвід, набутий в ув’язненні, майбутній святий назвав найціннішим у своєму житті.

Після звільнення о. Йоан продовжував душпастирську діяльність. Тих, хто слухав його проповіді, він закликав повністю переобразити своє серце, перетворити себе на «шматок глини і віддатися Богу, щоб Він, як гончар, міг створити з кожного те, що сам задумав». Священник часто висловлював думку, що хоча людські душі й відрізняються одна від одної, як тіла та уми, і тому кожна душа шукає свій шлях до Бога, — основою кожного особистого шляху до духовної досконалості є Христос, а тому ніхто з тих, хто слідує за Ним, не помиляється. Серед тих, хто навернувся завдяки проповідям Йоана Авільського, можна назвати таких людей, як Франсіско Борджа та св. Йоана Божого; а серед тих, із ким він підтримував дружні стосунки, були Ігнатій Лойла і Тереза Авільська. До речі, сам Йоан Авільський думав про те, щоби вступити до єзуїтів, але залишився дієцезіяльним священником.

Святий чимало працював також і на освітній ниві: намагаючись створити єдину цілісну систему освіти, він заснував кілька шкіл різного рівня, а 1538 року, здобувши ступінь магістра богослов’я, став першим ректором новоствореного університету в Баесі (є відомості, що цей освітній осередок, який згодом став взірцем для єзуїтських шкіл і духовних семінарій, також був заснований св. Йоаном Авільським). Майбутній святий і Вчитель Церкви мав також задум заснувати нове чернече згромадження; але, побачивши швидкий розвиток Товариства Ісусового, відмовився від цього, а своїх учнів заохочував вступати до єзуїтів. Чимало з них дослухались цієї поради.

Час, коли жив св. Йоан Авільський, був непростим в історії Католицької Церкви. Багато говорилося про необхідність реформ; про те, що багато чого в житті й діяльності Церкви потрібно змінити. Говорив про це і Йоан Авільський. Ось тільки, на відміну від критиканів, які бачать все, крім колоди у власному оці, він писав, що не кожний, хто вважає реформу Церкви необхідною, насправді покликаний Богом її здійснювати: це завдання тих, кого Бог обрав для керування нею — Папи та єпископів. Натомість кожний християнин покликаний до іншої реформи: реформи власної душі, щоб виконати те конкретне завдання, до якого Бог його закликає. Сам же св.Йоан був серед тих, кого Господь покликав взяти участь у реформуванні Церкви: єпископ Ґранади Педро Ґерреро запросив його взяти участь у Тридентському Соборі. Не маючи змоги взяти безпосередню участь у його роботі через погіршення стану здоров’я, св. Йоан написав три документи — стосовно управління Церквою, підготовки священників та протидії єресям.

Говорячи про необхідність змін у керівництві Церквою, святий пропонував Папі та єпископам наслідувати приклад ставлення Ісуса Христа до своїх учнів: ставлення Отця і Вчителя до своїх дітей та друзів, а священникам — сприймати слова і напоумлення єпископів так, як личить люблячим синам сприймати слова і напоумлення їхнього батька.

Особливу увагу, на думку Йоана Авільського, необхідно приділити підготовці та вихованню священників, а ключовим моментом у цій справі він вважав уважний вибір кандидатів, щоби священниками ставали ті і тільки ті, хто щиро бажає самовіддано служити Богу та людям, а не ті, кого приваблює авторитет і багатство Церкви і хто хотів би так задовольнити власні амбіції. Іншим важливим моментом у підготовці священників він вважав необхідність дати належну освіту й виховання тим, хто насправді покликаний до священницького служіння і має необхідний для цього духовний потенціал та інтелектуальні здібності. Пропонована ним програма підготовки священників, що лягла в основу кількох важливих документів Собору, містила виховання до вміння жити у спільноті, вивчення богословських наук і вчення Церкви та можливість поглиблено займатися наукою для тих, хто виявить здібність до наукової праці. У своєму «Трактаті про священство», який ще називають «Трактатом про Божу любов», св. Йоан робить висновок: саме вкоріненість у Божій любові, а не ті чи інші душпастирські обов’язки, є підставою священницького життя. Тому автор «Трактату» не дає порад, як досягнути успіху в душпастирській діяльності, а намагається допомогти читачеві увійти в глибокі стосунки з Богом, будуючи міцний фундамент священницької духовності.

Роки місійної та проповідницької праці позначилися на здоров’ї священника. Починаючи з 1551 року Йоан Авільський серйозно хворів; однак продовжував проповідувати в різних містах Іспанії, а також багато писав. Серед його писемної спадщини найбільш відомі ще «Пресвяте Таїнство» («Santísimo Sacramento»), «Християнське вчення» («Doctrina cristiana»), «Духовне послання до всіх станів» («Epistolario espiritual para todos los estados»), Коментар до Послання св. Павла до галатів та інші. Останні півтори роки життя, страждаючи від різних хвороб, св. Йоан уже не міг, як раніше, виконувати душпастирське служіння, однак залишався наставником багатьох, провадячи інтенсивне листування з багатьма людьми, що потребували його поради. І, мабуть, зайве казати, що ці роки були сповнені молитвою: молитвою було сповнене усе його життя.

До дому Небесного Отця Йоан Авільський відійшов 10 травня 1569 року. Його тіло, згідно з його бажанням, було поховане в єзуїтському храмі в Монтільї, де проминули останні роки його земного життя. 15 квітня 1894 року папа Лев ХІІІ проголосив Йоана Авільського блаженним. Беатифікаційна церемонія відбулася під час паломництва до Рима іспанських робітників з нагоди третьої річниці публікації енцикліки Rerum novarum. 2-го липня 1946 року папа Пій ХІІ оголосив бл. Йоана Авільського покровителем іспанського дієцезіяльного духовенства. 31-го травня 1970 року папа Павло VІ причислив Йоана Авільського до ґрона святих.

День літургійного вшанування пам’яті св. Йоана Авільського, нині ще й Вчителя Церкви, — 10 травня — розпорядженням Папи Франциска вписано до Загального римського календаря як довільний спомин.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: