Всеукраїнське паломництво чоловіків відбулося 1 травня у санктуарії св. Йосифа, що у Гнівані на Вінниччині. Зустріч відбулася під гаслом «Чоловіча хода слідами святого Йосифа, захисника сім’ї».
«Сьогоднішня подія, — сказав для CREDO настоятель Делегатури Місіонерів Облатів Марії Непорочної в Україні о. Павло Вишковський ОМІ (саме отці–облати опікуються санктуарієм — Авт.), — має значення не тільки для Церкви в Україні, але й для всієї Вселенської Церкви, яка переживає нині рік, присвячений св. Йосифу. Але для Церкви в Україні її значення особливе, оскільки наші єпископи оголосили нинішній рік Роком св. Йосифа, не знаючи, що його Роком св. Йосифа оголосить Святіший Отець Франциск. Це велика радість — бачити, як чоловіки приходять до св. Йосифа, який, без перебільшення, був особливим чоловіком: чоловіком, котрому Бог Отець довірив опіку над своїм Сином. Ми, чоловіки, повинні вчитися у св. Йосифа, в першу чергу — вчитися любити. Любити Бога, любити Діву Марію, любити Церкву. Ми радіємо, що попри пандемію, зможемо вшанувати св. Йосифа у Святій Месі, яка проходитиме на подвір’ї храму. І сподіваємось, що тепер ми переживатимемо цю радість кожного року».
Вітаючи тих, хто прибули до гніванського санктуарію, о. Павло зауважив, що прибуло близько 450 тільки чоловіків, «не рахуючи жінок і дітей», і перерахував усі парафії, від Закарпаття до Дніпра, з яких вони приїхали. Священник особливо привітав представників спільнот Лицарів Йоана Павла ІІ з Києва та Лицарів Колумба з Хмельницького. Тринадцять лицарів із Хмельницького приїхали до Гнівані на велосипедах.
«Ідею здійснити велосипедне паломництво, — сказав для CREDO настоятель парафії Христа Царя в Хмельницькому о. Микола Лучинський, — я, як їхній капелан, запропонував «Лицарям Колумба». Таке паломництво, на мою думку, відповідає образу Церкви, паломниці на землі, як спільноти в дорозі. Усі погодилися. Збиралось поїхати двадцять чоловіків, але поїхали тринадцять — інші, з різних причин, не змогли. Виїхали 29 квітня, по дорозі ночували в Деражні і у Браїлові. Подорож була наповнена молитвою, щодня відправляли Євхаристію».
Про винятковість св. Йосифа, «про якого Церква пам’ятала більше, ніж про інших святих», кого відрізняла особлива любов до Бога Отця і Діви Марії, говорив також і ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, впроваджуючи учасників урочистості в адорацію Пресвятих Дарів, якою урочистість і розпочалась. Владика закликав молитись за заступництвом св. Йосифа за Церкву, за нашу країну, особливо — за чоловіків.
Під час молитви Радісної частини Розарію, єпископ-ординарій проголошував роздуми кожної таємниці. Роздумуючи над першою — «Ангельське Благовіщення Діві Марії», — він зауважив, що приклад св. Йосифа — це приклад того, як виконувати Божу волю. Святий Йосиф її виконував, хоч це і не узгоджувалось з його планами та намірами, причому виконував не скаржачись і не нарікаючи. Перед початком молитви другої таємниці — «Відвідини Марією Єлизавети» — Його Преосвященство назвав приклад св. Йосифа прикладом виняткової чистоти: «Перебування з Ісусом, поряд із Пречистим Серцем Марії зробило пречистим Серце Йосифа. Союз Марії і Йосифа — це союз чистої любові. Йосиф подає приклад, як любити Бога чистим серцем, і цей приклад особливо цінний для тих, хто присвятив або хоче присвятити своє життя виключно Богу.
Третю таємницю — «Народження Ісуса Христа» — молились за те, щоб Ісус народився в кожному серці, в кожній країні, а особливо — в країнах ЄС, щоб Європа не втратила своє християнське коріння. «Велич Йосифа, — сказав владика Леон, — в його ролі. Він був людиною молитви, був вірним Марії. Хто б не хотів мати такого захисника? Марія називала Йосифа “батьком”. Але в його серці жила тайна, що він тільки тінь Небесного Отця. Серця Марії і Йосифа пов’язувала спільна тайна — тайна народження Ісуса Христа».
«Приклад Святого Сімейства, — говорив Його Преосвященство, роздумуючи над четвертою таємницею, — вчить як потрібно слухати Бога і слухати один одного, як діти повинні слухатись батьків і як батьки повинні виховувати дітей». П’яту таємницю владика запропонував помолитись за тих чоловіків і ті сім’ї, які не знайшли ще Бога. «Місія св. Йосифа, — сказав він, — однаково важлива як тоді, так і тепер. Тоді Опікун Божого Сина оберігав Ісуса Христа, тепер оберігає Його Містичне Тіло — Церкву. Як тоді Йосиф рятував Ісуса від Ірода, так тепер він підтримує нас».
У молитві Коронки до Божого Милосердя зібрані у храмі просили, за заступництвом св. Йосифа, щоб Господь вивів людство з «тотальної кризи». Адорацію завершила молитва-літанія за нові покликання до священства і чернецтва, в якій повторювався заклик: «Пошли робітників на свої жнива».
Свідченнями дії Бога в їхньому життя поділились семеро учасників паломництва. Андрій Гербач зі Львова, який з шести років ріс без батька. Йому випало пройти через в’язницю, а через хвороби, викликані вживанням наркотиків, лікарі не обіцяли, що він проживе більше 15 днів. Андрій розповів, що саме тоді, коли сподіватись було ні на кого, він зрозумів, що врятувати його може тільки Той, Хто його створив. «Я молився, — говорив пан Андрій, — і Бог увійшов в моє життя. Він врятував мене, визволив від наркотиків, визволив з в’язниці. Тепер я сам можу йти до в’язниці, щоб проголошувати там Євангеліє, що викликає величезний подив тих, хто раніше знав мене у львівському кримінальному світі». Андрій Шуляков із Дунаєвець поділився досвідом того, як Бог через спільноту «Сихар» допомагає пережити кризу, яка склалась в його подружжі.
«Зіткнувшись із неабиякими труднощами, — розповідав вінничанин Олег Зелінський, — я згадав про молитву Розарію, якою молилась моя бабуся, і прийшов до костелу. Бог привів мене на катехези Неокатехуменальної Дороги. І можу впевнено сказати: якби не Слово Боже, якби не Літургії, які ми переживаємо, мене б не було зараз тут, і невідомо де б я був, і чи був би взагалі. Тепер, після 20 років Неокатехуменальної Дороги, ми з дружиною бачимо чудеса, коли наші діти нам кажуть: “Дякуємо, що ви колись не розлучились, і що після сварок завжди миритеся”».
Про те, яке значення мала для нього Неокатехуменальна Дорога сказав також і інший вінничанин, Владислав Зінець – один із десяти дітей Володимира і Олени Зінців. «Бачу дію Бога, — сказав Владислав, — в тому, що я можу відверто говорити про свою віру з іншими, навіть з тими, хто мене не розуміють». Ще один вінничанин, Руслан Кравець, розповів як про ту роль, яку в його житті відіграв «Рух Назаретанських Родин», так і про конкретну справу, яка вирішилась завдяки заступництву св.Йосифа. Якось вони з дружиною, проїжджали через Гнівань і зупинилися в храмі, щоб попросити св.Йосифа про допомогу в покращенні житлових умов. «Через місяць, — каже Руслан, — я вже конкретно знав, що маю робити,через три місяці почав перемовини, а невдовзі здійснив свою мрію — купив сусідню квартиру, щоби з’єднати зі своєю».
Хмельничанин Дмитро Гомолов розповів: його до Церкви привело те, що дівчина, з якою він хотів одружитися — його теперішня дружина, — поставила дві умови: церковний шлюб і ніяких абортів. Коли в них вже було троє дітей, єпископ Леон Дубравський сказав, що благословляє їх на семеро дітей. «Я прийняв це за жарт, — сказав Дмитро, — але слова єпископа справдились, і тепер в нас семеро дітей».
«Під час таких зустрічей, — сказав для CREDO єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович, — через усіх проходить Божа благодать. Тому такі заходи потрібно робити. Особливо тепер, в цей нелегкий час, час пандемії, коли люди потребують підтримки. Та й не тільки пандемія робить цей час нелегким. Говорять про тотальну кризу, і це передусім, криза ідентичності. Чоловікам потрібно допомагати ставати міцнішими …»
Продовженням заходу стала конференція, присвячена теології батьківства, з якою виступив директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні о. Роман Лаба OSPPE.
«Батько, — сказав о. Роман, — на відміну від матері, приходить ззовні, тому є для дитини трансцендентною реальністю, знаком Бога, котрий перевищує світ. Завдяки цьому дитина усвідомлює себе». Далі священник-паулін сказав, що слова з Книги Буття «недобре чоловіку бути одному» треба розуміти так: «Недобре чоловіку бути одному для себе». Отже, місце чоловіка: бути в сім’ї і для сім’ї, де він здійснює своє батьківство природним шляхом любові до дружини, яка стала матір’ю, і любові до дітей. Далі о.Роман пояснив, у чому полягає місія батька в родині: це місія пророцька — пояснювати, передусім дітям, дійсність в світлі Божого Слова; священницька — жертвувати своїм життям заради сім’ї, оскільки істотою священства є принесення жертви і місія царська — служити своїй родині, як служили своїм народам католицькі монархи. Місія ж монарха, своєю чергою (як і місія будь-якого голови держави. – Авт.), полягає в тому, щоб захистити свій народ і його забезпечити. Отець Роман навів слова, сказані Папою Бенедиктом ХV, чий понтифікат припав на часи Першої світової війни: «Криза в суспільстві відбувається через занепад батьківської влади в родинах».
«Якщо це було актуально вже тоді, то наскільки це більш актуально тепер», — сказав о.Роман і навів кілька прикладів як занепад батьківської влади в родинах проявляється в дрібницях, з яких складається повсякденне життя.
Кульмінацією паломництва стала урочиста Свята Меса, яку очолив митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький. З ним співслужили вісім єпископів і п’ятдесят шість священників. «Завдяки святому Йосифу Робітникові, — сказав на початку Служби Його Високопреосвященство, — людська праця наблизилась до справи спасіння». Відповіддю на ці слова став приспів респонсорійного псалму, який пролунав під час Святої Меси: «Утверджуй, Боже, всі діла рук наших».
«Любов — понад усе, — сказав у своїй проповіді, спираючись на прочитаний на Службі уривок із Послання апостола Павла до колосян, єпископ-помічник Мукачівської дієцезії Микола Лучок, — означає «Бог понад усе». І ми чули свідчення про те, що коли людина ставила Бога понад усе, усе інше в її житті ставало на свої місця. Якщо мені чогось не вистачає, то чи це не тому, що я недостатньо відкритий для Бога? Правда, в нас можуть бути свої забаганки, що суперечать волі Бога. А це значить, що Бог не є понад усе — тоді на першому місці ти. Адже, коли в людини Бог понад усе, для неї на першому місці її стосунки з Богом: молитва, Служба Божа, читання Святого Письма. Така людина узгоджує з Богом свої плани, питає, наприклад, брати чи не брати ту жінку за дружину, або їхати чи не їхати на заробітки за кордон. І не тільки узгоджує з Богом свої плани — ця людина перебуває з Богом. І звідти витікає наша місія берегти і поліпшувати цей світ».
«Чоловіки, це в наших силах: зберегти віру у світі, — сказав, прощаючись з учасниками паломництва ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський. — Тут ви зачерпнули благодать для душі й тіла, і я хочу щоб цю благодать ви занесли до ваших парафій». Сам же єпископ обіцяв принести отриману тут радість туди, де він буде наступного дня – за його словами в цей день його чекає хрещення двох хлопчиків-близнюків.
«Пандемія нам багато перешкодила, — сказав для CREDO Його Преосвященство, — але я вірю, що усе почуте нами тут рознесеться по всій Україні. Як плодоносний пагін прищеплюють до дерева, так і отриману тут благодать потрібно прищепити в кожній парафії і в кожній родині. І це принесе плоди і допоможе вистояти в будь-якій кризі».
По закінченні Святої Меси було освячено статуетки св. Йосифа, призначені для перегринації парафіями України. Як було сказано, це «легіон, який відправиться в усі куточки нашої країни».
«Святий Йосиф — опікун Церкви, а нині рік святого Йосифа, — сказав для CREDO єпископ-емерит Броніслав Бернацький. — Тому сьогоднішню подію вважаю дуже вдалою. Люди отримали можливість разом помолитися, почути свідчення дії Бога в житті, а головне — взяти участь в Службі Божій. Люди змогли разом молитися до святого Йосифа, а нині це дуже необхідно — молитися до цього святого, передусім за родини. Адже зараз родини стоять перед багатьма загрозами. В теперішній непростий час потрібно просити святого Йосифа про його заступництво, щоб настало полегшення: як для людей, так і для держави».
Урочистість завершилась процесією вулицями Гнівані.
фінансово.
Щиро дякуємо!
