У моєму житті був час, коли я відчував потребу у серйозних духовних змінах. Мені не вдавалося виконувати мої молитовні обов’язки через брак мотивації.
Я обіцяв собі, що візьмуся за молитовник, але натомість хапався за телефон або ж втрачав себе у щоденній активності та справах, що відволікають увагу. Перш, ніж я встигав це зрозуміти, день добігав кінця, я був виснажений, і мої молитви так і залишалися невимовленими.
Я розумів, що вирішення проблеми не може полягати у тому, аби брати на себе більше зобов’язань — я пробував, і це не допомагало. Мені потрібен був спосіб справді пам’ятати про необхідність молитви і виробити у себе просту, природну звичку молитися, яка не була би постійною боротьбою із власним самоконтролем.
Вірите чи ні, але я знайшов натхнення у абсолютно не пов’язаній із темою молитви статті, присвяченій проєктуванню доріг, яка випадково трапилася мені на очі.
Чи помічали ви коли-небудь, що певні типи доріг викликають бажання їхати по них швидше? Якщо дорога широка, рівна і пряма, виникає непереборне бажання натиснути на газ. З іншого боку, якщо дорога вузька і оточена деревами, автомобілі природним чином рухаються повільніше.
Якщо сама дорога спонукає до швидкої їзди, водіям може бути важко дотримуватися встановленого обмеження швидкості. Вони можуть і самі не помітити, що перевищили його, бо їм інстинктивно здається, що вони їдуть надто повільно. Існують дороги, рух на яких завжди надто інтенсивний, і жодна кількість знаків обмеження швидкості не здатна змінити ситуацію. У підсумку зміст статті можна висловити такими словами: «Ми не можемо регулювати свій власний шлях. Тому нам потрібно проєктувати наші вулиці безпечними».
Ця ідея змусила мене задуматися над тим, як це працює і у духовному житті. Чи можливо внести до нього невеликі, невимушені зміни, які природним чином заохочували би мене до молитви? Я багато експериментував із цим, і дійшов висновку, що так, існують речі, які здаються незначними, але здатні насправді серйозно вплинути на духовне життя.
1.Вставайте і йдіть
Ходіння пішки — це дуже корисний засіб розвитку концентрації уваги. Коли я молюся під час прогулянки, я помічаю, як сильно це змінює світ навколо мене. Коли я молюся сидячи, я швидко втрачаю інтерес і виймаю з кишені телефон, чого ніколи не трапляється під час моїх молитовних прогулянок.
2.Моліться вранці, а не ввечері
Якщо ви «сова», для вас ця порада звучатиме навпаки: моліться ввечері, а не вранці. Я молюся протягом дня, але виробив у собі звичку промовляти більшу частину своїх молитов зранку. Тоді я набагато пильніший, менше схильний виправдовувати свою лінь втомою, і зі щирим нетерпінням очікую цих тихих моментів, які супроводжують народження кожного нового дня.
3.Оберіть конкретне місце для молитви
Це повинне бути таке місце, у якому ви ніколи не будете перевіряти телефон, вмикати телевізор або комп’ютер. Для мене таке ідеальне місце — це храм. Сакральність простору завжди відбиває у мене охоту брати до рук телефон, і там завжди тихо і спокійно. Якщо я намагаюся молитися удома, серед хаосу, який створюють діти, серед домашніх клопотів, дозвілля і розваг, я ніколи не молюся так добре, як у церкві. Але для кожної людини таке особливе місце може бути своїм власним: задній ґанок, лавка у парку або будь-що, що вам підходить.
4.Майте «триґер пам’яті»
Одна з корисних звичок — це промовляти молитву щоразу у певних обставинах: коли ви піднімаєтеся сходами, виходите з дому або йдете до машини. Ці маленькі звички допомагають із легкістю формувати навичку молитися протягом дня. Для більш тривалого часу молитви я привчив себе молитися щодня безпосередньо перед ранковою Месою, і тепер вже не забуваю про необхідність щоразу молитися у певний час.
5.Розумно використовуйте час, проведений у дорозі
Водіння автомобіля — це часто стрес, тому мало хто полюбляє їздити на роботу. Але ми можемо з користю використати час, проведений за кермом. Святий Карл Борромео давав цю саму пораду своїм парафіянам ще 500 років тому, коли говорив, що вони можуть молитися, поки їдуть своїми возами на польові роботи. Тому замість того, щоб автоматично вмикати музичне радіо у машині, краще послухайте запис духовної розмови або молитви Розарію.
Ці нескладні зміни у моєму духовному житті помітно покращили його. Як і у будь-кого, у мене досі бувають як хороші, так і погані дні, але хороших серед них набагато більше, бо моє молитовне життя набуло послідовності і більше не нагадує постійну битву. Воно стало природною частиною ритму мого щоденного життя.
Ми не можемо змусити себе стати більш духовними, але ми можемо змінити своє життя так, що нам доведеться набагато менше взагалі себе змушувати. Мати природні, легкі та плідні стосунки з Богом — хіба це не наша головна мета?
Переклад CREDO за: Fr. Michael Rennier, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
