Де можна служити Святу Месу, а де не можна? Як із погляду церковного права виглядає ідея служити Євхаристію на каяку, перевернутому догори дном, або на гірському валуні зі сходом сонця?
Літургійні дилеми канікул
Ось уже «на носі» — канікули, душпастирські виїзди, різноманітні реколекції. Ми їдемо на озера, в гори, хто куди. І якщо це побожна група зі священником, то очевидно, що одним із пунктів дня буде Євхаристія, служена у виїзній спільноті.
За такої нагоди варто згадати, де саме можна служити Святу Месу, а де її служити не дозволяється. Як із погляду норм церковного права та літургійних норм поглядає ідея Євхаристії над берегом річки, на перевернутому догори дном каяку, або на гірському камені до схід сонця?
Що каже канонпправо
Кодекс канонічного права (ККП) у каноні 932 викладає це питання досить коротко:
«§ 1. Євхаристію належить служити в місці святому, хіба що в окремому випадку чогось іншого вимагає доконечність; у такому разі Євхаристія має бути відслужена у відповідному місці.
§ 2. Євхаристійну жертву потрібно служити на вівтарі освяченому або поблагословленому. Поза святи місцем можна використати відповідний стіл, однак завжди з обрусом і корпоралом».
Святі місця у розумінні церковного права — це храм, каплиця і цвинтар (якщо це теж поблагословлене місце). Тому там завжди можна служити Святу Месу. Якщо тільки є реальна можливість служити її в храмі, каплиці або на цвинтарі, то «за промовчанням» не треба шукати ні вибирати інше місце.
Фото: Gość Niedzielny
В кожному правилі — свої винятки
Із процитованого вище канону випливає, однак, що канонічне право допускає винятки з цього правила у ситуаціях, коли «в окремому випадку чогось іншого вимагає доконечність». Тоді Кодекс дозволяє служіння Святої Меси «у відповідному місці».
Отож маємо три умови, які, коли наявні всі разом, дозволяють правити Євхаристію поза визначеними святими місцями.
1.Це «окремий випадок», а не стала практика.
Якось так сталося, що саме цього дня ми не маємо доступу до святого місця і не можемо дістатися (дійти чи доїхати) до храму, каплиці або цвинтаря. Зазвичай про відправу наперед дбають, планують і передбачають, але ось із непередбачених і не залежних від нас обставин (дірка в човні, пробите колесо в автомобілі, зламана нога) це виявилося неможливим.
2.Служіння Євхаристії потрібне через «доконечність».
У точному розумінні, йдеться про ситуації, коли власне випала неділя чи обов’язкове свято, коли ми маємо обов’язок брати участь у Святій Месі. Таким випадком також може бути потреба служити Євхаристію, щоб уділити Святе Причастя як віатик людині, що опинилася в ситуації загрози життю. Складно назвати «доконечністю» прагнення пережити Месу «в такому красивому природному оточенні». Навіть якщо воно випливає з насправді побожних намірів, а не тільки з шукання «дешевих зворушень».
3.Ми спроможні знайти або приготувати «відповідне місце».
Відповідне, тобто таке, де можна буде гідно і безпечно виконувати літургійне служіння, за одночасної участі всіх вірних (як цього вимагає п.299 Загального вступу до Римського месалу). Гідно, тобто з повагою і пошаною, належними Євхаристійній Жертві, Тілу і Крові Христа. Це не повинно відбуватися у сарайчику для дряпаків ані за оборою. Безпечно — як з огляду на те, що використовується (славетні каяки — не найкраща ідея, бо там усе легко може перевернутися, і ми розсиплемо та розіллємо Тіло і Кров Господні), так і з огляду на «людські умови» — тобто потрібно брати до уваги можливу поведінку сторонніх людей, як і їхнє можливе згіршення.
ККП також застерігає, що, служачи Святу Месу поза святим місцем, ми надалі зобов’язані мати для цього обрус і коопорал як minimum minimorum зовнішніх проявів пошани до Бога, присутнього в євхаристійних видах.
Меса під час епідемії ковиду. Халіско
Необхідно мати згоду єпископа
Інструкція Конгрегації Божого культу і дисципліни Таїнств «Redemptionis Sacramentum» у п.108 стверджує, що «про те, чи є така доконечність (тобто відправи Меси поза святими місцями), кожного разу, згідно зі звичаєм, на території своєї дієцезії вирішуватиме дієзеціяльний єпископ». І це — зобов’язувальна норма.
А отже, коли ми передбачаємо необхідність відправи Святої Меси поза святими місцями або опинилися в таких умовах несподівано, щоразу було би потрібно отримати згоду місцевого єпископа (наприклад, попередньо подзвонивши до курії). Вочевидь є щось таке, як «імовірна згода», але її не варто використовувати без належних підстав.
Переносна сакристія
Ну і очевидно, що служіння Святої Меси поза святими місцями вимагає чималих старань. Це пов’язане з транспортуванням окремого (добре вбезпеченого) багажу, в якому буде: літургійне начиння, літургійна білизна, шати, обрус, літургійні книги, свічки (щонайменше дві), вівтарний хрест, вино та гостії.
Частина з цього списку — строго обов’язкова, щоби Меса взагалі була дійсна. Інші необхідні, щоб можна було говорити про її гідну відправу. А це версія-мінімум. Тому потрібно взяти до уваги необхідність належного транспортування з собою «переносної сакристії».
Перш ніж почнемо нарікати…
Перш ніж ми почнемо нарікати на «бездушне право», варто чесно себе запитати: що саме воно оберігає (а радше хоче уберегти). Яке добро, які цінності воно має на увазі, щось забороняючи або вимагаючи? І чи напевно наша діяльність поза межами права реалізуватиме це добро хоч би тією мірою, що і в його межах?
Святий Йоан Павло ІІ в п.52 енцикліки «Ecclesia de Eucharistia» стверджує: «Священник, який вірно служить Святу Месу згідно з літургійними нормами, і спільнота, яка до них допасовується, показують делікатно, але промовисто свою любов до Церкви».
Переклад CREDO за: о.Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
