«Великий дар, що можемо сьогодні переживати цю урочистість. Але цей дар ми маємо кожного дня». Ці слова сказав єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович на початку проповіді.
Єпископ Радослав виголосив її під час Святої Меси в день урочистості Тіла і Крові Христа. Він очолив Євхаристійне служіння у санктуарії Божого Милосердя у Вінниці.
Коментуючи проголошений під час Святої Меси уривок Євангелія, владика Радослав зазначив:
— Ісус сказав до своїх учнів: людина, яку ви зустрінете, покаже вам велику горницю, «прибрану, готову; там ви і приготуйте для нас». Я думаю, що це — наш храм: велика, прибрана горниця. Це вівтарі, які є назовні, і вся природа: сонце, небо, і дерева, і птахи. Усе це — велика Горниця, яку приготував Бог.
Усе готове, але треба ще щось приготувати. Певно, на запитання про те, що ще треба приготувати, неважко відповісти. Треба щось приготувати в нас. А саме: бажання пережити цю Євхаристію і з’єднатися з Господом.
У сестер Матері Терези з Калькутти в кожній каплиці є напис, який стосується передусім священників, але не тільки їх: «Відправляй цю Божу Службу так, як ти би відправляв її вперше у своєму житті. Відправляй цю Божу Службу так, як ти би відправляв її востаннє у житті. Відправляй цю Божу Службу так, як ти би відправляв її тільки один раз у своєму житті». Хотілось би саме так переживати Службу Божу. Може, колись зможемо так її переживати; але важливо мати прагнення так її переживати. А приготування, яке Бог нам дає сьогодні, — це завжди Боже Слово.
Часто, коли я запитую молодь, яка готується до Миропомазання, про Десять Божих заповідей, — продовжив Його Преосвященство, —вони пропускають перше речення: «Я Господь твій, котрий вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі». Спершу — ця істина, а вже потім — Десять заповідей. Мойсей пропонує їх народу. І народ сказав: «Ми хочемо». Бо вони пізнали, що Бог — добрий. Саме тому, що Бог вивів їх із Єгипту, з неволі, зі страждання, зі сліз. По-людськи це було неможливо; але Бог це зробив. Вони побачили, який Бог добрий, побачили багато чудес, тому з ентузіазмом кажуть: «Так, ми хочемо жити так, як Ти пропонуєш, бо це напевно добре». Бог питає: «Ти хочеш жити так, як Я пропоную тобі?» — і народ каже: «Так, хочемо». А потім є Літургія.
Так само і в нас. Ми можемо гідно брати участь у Літургії, якщо хочемо жити любов’ю, яка тут дається нам. Але це не тільки мораль, не тільки закон, але й союз. Людина потребує цього союзу. У часи Старого Завіту є окроплення кров’ю. Кров означає життя. Кров це щось святе. І окроплення показує, що цей союз, ця пропозиція на життя, — справа серйозна. Якщо не будеш вірним, то що буде з тобою? І, як ми знаємо, цей народ не був вірним.
В людині є проблема: вона не вміє жити згідно з Божими заповідями і тому страждає. Така дійсність нашого існування на землі: війни, конфлікти, розлучення, насильство. Бо в людині є слабкість. Людина не вміє жити по-людськи, хоча й хоче. Вжеу Старому Завіті було розуміння, що потрібне відкуплення. Адже це серйозно: ти обіцяв, а потім не дотримався! Складали жертви з тварин, і було необхідно, щоб первосвященник приносив жертву відкуплення за увесь народ. На святі Йом-Кіпур, коли приносились усі жертви, говорилося про всі гріхи Ізра́їля. І тоді священник міг увійти до Святого Святих і там виблагати у Бога милосердя для народу.
Але чи може кров тварин очистити людину? Вибраний народ дедалі більше розумів, що цього замало, що потрібне щось більше. Сьогодні ми святкуємо це «більше», те, що сталося в історії людства. Ісус Христос мав духа любові до Отця, і силою цього духа, цієї любові, міг пожертвувати себе повністю. Повністю прийняте життя, яке Бог Йому дав, і прийняти нас, яких Бог-Отець Йому дав: із нашими гріхами, з нашим егоїзмом, з нашим страхом, із нашою ненавистю, з нашою смертю. Бог-Отець дав Йому нас таких, щоби Він спас нас, щоби відкупив нас. І це не те, щоб відбулось один раз — воно відбулось, але тепер стає присутнім постійно. Не повторюється, а стає присутнім. Ця Його жертва, Його любов, Його дух. І той, хто з вірою це переживає, це отримує. Таким є приготування з нашого боку: прагнення того духу, якого мав Ісус…
Є два способи життя, — сказав владика далі. — Спосіб життя людини, яка живе Євхаристією. Вона приймає Ісуса Христа і живе з Богом. Все, що вона робить: усі її думки, прагнення, страждання, всі успіхи —для Бога. А інший спосіб життя — мертвий: для себе. Все для себе: дружина для мене, діти для мене, задоволення для мене, кар’єра для мене, гроші для мене. А якщо не по-моєму — я бунтую. Великим є страждання такої людини! І таке, напевно — хоч трошки — і наше страждання. Такі ми є: грішники. Ісус прийшов нас визволити. Не для того прийшов, щоб тільки говорити: «Будь доброю людиною». Сама по собі людина може робити тільки «мертві вчинки». Потрібно, щоб Він був у тобі, щоб дав тобі свою любов, щоби з’єднався з тобою. І це Він нам дає у Євхаристії.
Продовженням проповіді стали слова, сказані єпископом Радославом під час процесії біля першого вівтаря, де був прочитаний уривок із Євангелія від Луки: «Господь хоче здійснити Пасху в тобі і в мені. Не тільки в храмі, а на вівтарі нашого життя. Якщо ми допустимо Його в наше життя — здійсниться те, про що говорить останнє речення прочитаного уривка: ми питимемо “з плоду виноградного в Царстві Божому”» (пор. Лк 22,18).
фінансово.
Щиро дякуємо!
