«Вбережи мене, Боже, від Церкви-клубу, Церкви звички, Церкви, зручно підтриманої рутинною певністю», — молиться ця сестра. І сама себе запитує: чи я теж закінчу як фарисейка?
Сестра Тереза Алетея Ноубл, нині черниця-католичка, замолоду була атеїсткою. Вона просить Бога, щоби звільнив Церкву від ризику перетворитися на «комфортний клуб своїх людей», групку «втаємничених», які вважають себе католиками більше через рутину та інертність, аніж через переконання, що їх мають у серці. Вона просить про Церкву щодня оновлювану, попри сумніви і непевності, які невпинно з’являються на шляху тих, хто шукає Правду.
Вона сама розповідає свою історію.
Він панку й року — до богопосвяченості
Коли я була мала — обожнювала читати повісті про пригоди, грати на гітарі й писати казки. Потім я стала панкрокеркою і атеїсткою. Далі я вирішила прийняти вегетаріанський спосіб життя і була активною захисницею прав тварин.
Закінчивши навчання, працювала вчителькою в бідних районах. Потім трудилася в сільському господарстві. Після всього цього — яке чудо! — я почала вірити в Бога, в Ісуса, стала католичкою. І зрештою, всім на подив (собі самій теж), стала черницею.
Коли я зараз ходжу вулицями, вбрана в чернечий габіт, одні бачать мене як Церкву-інституцію. Другі — як когось, хто живе на узбіччі суспільства. Ще інші — як ексцентричну людину. І є ті, хто, зрештою, помічає любов.
У певному сенсі, я є цим усім
Це так, якби моє минуле і моє теперішнє не зазнали одного неперервного проникнення. Деякі аспекти поєдналися, інші ні. І в результаті постала прекрасна жива мозаїка!
Я сама себе запитую, чи моє місце — у групі, яку я називаю «призвичаєними» до Церкви. Чи не закінчу я як фарисейка? Чи, може, я вже трохи така?
Чи я надалі буду чесно боротися за свою віру, противлячись сумнівам, — чи, може, втікатиму від цієї ширшої конфронтації у пошуках комфорту, конформізму, рутини, легкості і враження (оманливого) доброго самопочуття?
Чи я зараз краще пасую до поведінки людей довкола мене, чи до позиції Христа? Чи я стану «пересічною» черницею, відмовившись від «світського» життя?
Я не викинула свого минулого у смітник
Я вважаю себе ексатеїсткою, однак справи виглядають не так просто. В певному сенсі, в мені надалі є щось із тих розмаїтих особистостей, якими я досі була. І сподіваюся, що це не зміниться.
Більшість людей очікують, що я соромитимусь свого минулого. Однак єдине, чого я насправді соромлюся, це брак любові до Бога і ближнього. Я не соромлюся своїх запитань, внутрішньої боротьби, шукань Абсолюту.
Я не соромлюся того, що в мені є щось від ексцентрика і що в моїх шуканнях я билася головою об стіну; я не соромлюся того, що я трохи дивна і збунтована. Я не викинула свого минулого у смітник.
Приклад св. Павла
Важливо, щоб ми дивилися на свій гріх так, як на нього дивиться Бог. Він прекрасно знає наші вади, які доводять нас до гріха; однак, коли ми працюємо над ними з самозабуттям, вони можуть перемінитися в достоїнства і освячувати нас.
Наприклад, святий Павло був одним із найбільш ревних фарисеїв, ревним переслідувачем, людиною, яка з величезною суворістю дотримувалася правил і приписів. Ці риси, які привели його до скоєння численних гріхів, привели його також на стежку святості.
Кожний з нас має виняткові дари, якими може обдарувати інших, може збагатити ними Церкву. І дуже часто Бог вибирає ці найбільш неочевидні аспекти нашої особистості, щоби зробити так, щоб наші таланти засяяли.
Розгорілося моє серце
Одного дня розгорілося в мені серце, коли я читала цю (трохи дивну) молитву.
«Господи! Колись я хотіла, щоб Ти допоміг мені в боротьбі з моєю скептичною натурою. Тепер я хочу іншого: хочу зберегти цей скептицизм. Я не хочу віри легкої і спрощеної. Вчини, щоб моя віра була сміливою, імпульсивною, і щоб я її повністю прийняла.
Однак зроби також, щоб я була здатна розуміти тих, хто сумнівається. Я хочу, за будь-яку ціну, залишитися близько тих, хто живе за узбіччях Церкви, тих, хто її ніяк не розуміє, тих, хто не належить до гуртка “призвичаєних”, тих, хто сумнівається, тих, хто шукає, ексцентриків, які не знаходять собі місця в суспільстві.
Вбережи мене, Боже, від Церкви-клубу, Церкви “тих, хто звикся”, зручно підтриманий рутинною певністю».
фінансово.
Щиро дякуємо!
