Початок після першої невдачі

Роздуми над Божим Словом на XV неділю Звичайного періоду, рік Б

Минулої неділі ми чули розповідь про те, як Ісуса Христа не прийняли в Його рідному місті Назареті. Відкинутий своїми земляками, Христос продовжував навчати навколо Назарету по сусідніх селах і містечках, не вибираючи тільки великих міст чи скупчень людей. Він обходив ті околиці, заточуючи коло, повертаючись назад до Галілейського моря, де зазвичай навчав. Саме в такому контексті відкинення та першої невдачі Ісус висилає своїх апостолів на проповідь. Не раніше. Того часу Ісус, покликавши Дванадцятьох, почав розсилати їх. Не прийняли Його самого — можливо, приймуть Його учнів; не повірили Ісусові — можливо, Його учні знайдуть віру…

Христос почав висилати Дванадцятьох. Він поступово готував своїх учнів до апостольського служіння. Найперше — до служіння слову. Ісус визнав, що Його учні вже достатньо підготовлені, щоб виступити як самостійні проповідники у Галілеї, хоч вони і були простими рибалками. У Першому читанні ми чули подібне свідчення пророка Амоса: Я не був ні пророком, ані сином пророка не був я. Я пастухом був і тим, хто надтинає сикомори. Та Господь узяв мене від отари і сказав до мене: «Іди, пророкуй Моєму народові Ізраїлеві».

За такий короткий час апостоли вже стали помічниками Христа в ділі проповідування. Сьогоднішній псалом говорить: Перед Ним піде правда, — своїми кроками ступатиме по дорозі. Господь уже посилає їх самих, щоб вони на особистому досвіді переконалися, що це нелегка справа. Апостоли щойно стали свідками відкинення Ісуса у Назареті. Ось тому Ісус навчає їх рахуватися з можливістю, що їх також прийматимуть не всі та не всюди.

Поки що Дванадцятеро мали навчати тільки про покаяння. Це найперша тема! Сам Ісус розпочав проповідувати із заклику до покаяння: Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангеліє (Мк 1,15). Апостоли проголошували публічно, відкрито, проголошували голосно всім, як звіщають перемогу. Вони проголошували, щоб люди покаялися і прийняли Христа — Царство Боже, яке наблизилося. Через покаяння кожна людина починає входити в Небесне Царство. Слово про покаяння необхідне перед будь-яким іншим словом!

Апостоли повинні йти по двоє. Коли живеш поруч з іншою людиною, тоді стає виразно видно, в чому маєш каятися, за що сам маєш перепрошувати. Апостоли пішли в шести різних напрямках, як вірогідні свідки Ісуса Христа. Йдучи по двоє, вони могли допомогти один одному у разі хвороби чи нещастя. Жодного іншого забезпечення, крім того, з ким мене поставив Ісус, не повинно бути в дорозі. Ось найважливіше! Єдине необхідне — інша особа для виконання заповіді любові. Мінімум речей, засобів, знарядь. Тільки друга людина, щоб могло збутися сказане слово: де двоє або троє зібрані в Моє Ім’я, там — Я серед них. Якщо Христа побачать між двома братами, до них захоче доєднатися також третій — і кожний наступний.

В дорогу проповідування Ісус дозволив узяти тільки палицю. Про неї ми чуємо в 23 псалмі: Навіть коли б ходив я долиною темряви, — я не боюся лиха, бо ти зо мною. Жезло твоє й палиця твоя — вони дають мені підтримку. Апостоли постають немовби беззахисними, людьми без значення і власності, без засобів; проте вони виганяли нечистих духів, зціляли хвороби, накладаючи порожні руки. Але вони помазували олією. Це те необхідне і очевидне в дорозі проголошування Божого Царства, про що Ісус навіть не згадав словами. Просто необхідно мати олію. Це символ радості: ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок (Пс 23).

Також Ісус наказує не мати двох одеж. Святий Августин пояснює, що ми повинні ходити в простоті, уникаючи двозначності та лицемірства. Єдина одежа, яку всі повинні мати, — це вбрання охрещених, коли ми переодягнулися в Христа Ісуса, в одежу Божих дітей.

І ось апостоли вирушили. Вони просто виконували тільки те, що наказав Ісус, і уникали того, чого Він казав не робити.