Цими днями, 12-21 липня 2021 р., відбулося паломництво молоді з київського кафедрального собору св.Олександра до Меджугор’я.
Моя поїздка до Меджугор’я стала дивом від моменту самого запрошення. Я чула про це місце безліч разів, але ніколи не виникало думки, що хочу туди поїхати. Навіть після запрошення я ставилася до зборів і підготовки халатно. Мене лякала дорога автобусом, програма перебування й саме слово «паломництво». В уяві одразу поставали дивні картинки православних паломництв до Почаєва. Але мене заспокоював факт, що організатором була сестра Агата і що серед молоді були мої знайомі. Тому з абсолютним спокоєм на серці, і без будь-яких намірів, я просто поїхала. Думала, що як нічого не отримаю духовного для себе, то хоча б допоможу сестрі з молоддю, бо дітей було насправді багато.
Диво №1. Абсолютно все — починаючи від зборів валізи, самої дороги та закінчуючи ранніми підйомами і сходженням в гори — було легко. Нам щастило з погодою, проходженням кордонів, місцями ночівлі, смачними обідами і навіть розвагами. Мені здалося, що вперше я мала змогу побачити і відчути силу спільної молитви в ділі.
Диво №2. Зміни в очах людей, які мене оточували. Без сумніву, всі в групі є добрими і щирими людьми; але те світло, яке вони випромінювали, неможливо порівняти ні з чим. Мені не страшно було плакати перед ними в чутливі моменти. А коли бачила сльози в їхніх очах, то відчувала не співчуття до них, а подяку Богу за те, що так торкається не лише мого серця.
Диво №3. Всі труднощі були в радість. І що важчим здавалося все на початку, то більша радість була вкінці. Ми витрачали чимало сил, але вони в нас тільки множилися. Ми неймовірно багато часу присвячували Богу, але дивним чином встигали ще більше! Тобто час той не був змарнованим, а тільки винагородженим.
Диво №4. Їдучи без наміру, я боялася, що поїздка буде даремною. Але, навіть того не очікуючи, я отримала відповіді на багато запитань. Звичайні розмови з людьми обік відкривали для мене щоразу багато нового і торкалися серця так, ніби сам Святий Дух говорив через них.
Диво №5. Євхаристія і адорація. Багато з групи звертали увагу, що Служби довгі. Година молитви Розарію + година служби Божої + година адорації. Особисто для мене час спливав непомітно. І навіть бракувало адорації, хотілося перебувати там ще довше. А співи багатьма мовами створювали атмосферу єдності й рівності перед Богом. Якось вдавалося все розуміти, навіть не знаючи мови, і співати з усіма, незважаючи на те, що співати не вмію і мови не знаю. Та в тій атмосфері, все це ставало другорядним.
Чи хотіла б я ще повернутись? Я не знаю. Але точно впевнена, що якщо Марія запросить мене вдруге, то поїду без вагань.