Чи є у вас такий гріх, який ви щоразу повторюєте під час сповідей — або, можливо, навіть кілька таких гріхів? Шкідливі звички — пропускати недільну Месу або поширювати плітки? Залежність від алкоголю, телебачення чи порнографії?
Як католики, ми маємо привілей Таїнства Покаяння, під час якого священник, діючи в особі Христа, звільняє нас від наших гріхів. Але чи не помічаєте ви, що кожного разу, коли йдете до сповіді, ви повторюєте одні й ті ж самі гріхи?
Я впевнена, що так. Але знаєте що? Повторення людьми одних і тих самих гріхів триває віддавна. Це — частина нашої зраненої гріхопадінням природи.
Книга Суддів
Книга Суддів, мабуть, не найцікавіша книга Святого Письма. Однак, читаючи її, я помітила певну закономірність у житті давніх ізраїльтян. Вже в Обіцяній землі Ізраїль згрішив проти Бога, був покараний за цей гріх, попросив пробачення, був відкуплений за посередництвом судді й отримав прощення. Але за деякий час ізраїльтяни знову згрішили.
Найвідомішою з суддів, напевно, була Девора. Вона — одна з багатьох обраних Богом лідерів, покликаних повернути ізраїльтян до Господа після їхнього гріха. Отже, коли Ізраїль згрішив, він був покараний. Потім Ізраїль покаявся і попросив Бога про милосердя й порятунок. Милосердний Бог послав суддю, щоби вона повернула його на Божий шлях і народ Ізраїля міг знову перебувати у спілкуванні з Богом.
А потім Ізраїль повторив свої гріхи. Вони переважно полягали в ідолопоклонстві та відреченні від свого Єдиного Бога. Ізраїльтяни знову були покарані, і знову вони покликали Господа на допомогу, і знову Він дав їм відкуплення і прощення. Знову! Гріх, покарання, покаяння, відкуплення і прощення — цей цикл повторювався знову і знову.
Ми — це Ізраїль
Ви бачите те, що бачу я? Схема, за якою жив стародавній Ізраїль, дуже нагадує нашу власну схему гріха. Ми грішимо і бачимо наслідки своїх гріхів. Наприклад, можемо заподіяти шкоду своєму подружньому життю через зраду — навіть якщо це зрада лише в серці. Ми можемо також поглянути на будь-яку з Десяти заповідей і зрозуміти, що поклоняємося інтернету чи телебаченню замість Бога, або що ми брешемо, або що ми знищили чиюсь репутацію своїми плітками.
З милості Божої ми визнаємо ці гріхи, і визнаємо свої помилки. Ми йдемо до сповіді й отримуємо прощення. Але потім потрапляємо у нескінченний цикл гріха: знову пліткуємо, знову брешемо, знову не відлипаємо від екранів. Як же нам виплутатися з цієї нескінченної павутини?
Ми дивимося на Ісуса як на нового Суддю, бо Церква — це новий Ізраїль. Ісус — частина іншого кола; колеса, яке обертається вічно та нескінченно. Це коло — Трійця, постійний кругообіг любові. Отець так любить нас, що посилає свого Сина померти задля відкуплення наших гріхів і привести нас до єдності з Ним та Його Церквою. Любов, якою нескінченно обмінюються Отець і Син, — це Святий Дух, третя особа Трійці.
Просити пробачення чи каятися?
Це чудово, що Ісус щоразу прощає нас, коли ми йдемо до сповіді. Але ми все ще відчуваємо, що застрягли у своїх старих гріхах. Чого ж нам бракує?
Під час реколекцій з Місіонерками Любові я довідалася про щось дуже цікаве. Одна з сестер розповіла, як правильно приступати до Таїнства покаяння і примирення.
Скажімо, ви йдете супермаркетом і випадково штовхаєте когось. Ви кажете: «Вибачте». Це чемно і щиро, але ви не кажете «я каюся в тому, що вас штовхнув». Ви не відчуваєте глибокого смутку через свій учинок, а отже, не відчуваєте, що вам потрібно каятися за нього.
Але під час сповіді недостатньо просто сказати «вибач». Це може бути доречно, якщо ви шкодуєте, що впустили на підлогу печиво або що забули слова гімну під час Меси, — але в таких випадках не йдеться про порушення Божого Закону.
Натомість під час сповіді ми повинні каятися у своїх гріхах, відчуваючи глибокий смуток і жаль. Ми не просто шкодуємо про зроблене — ми каємося в цьому, розуміючи, що це гріх проти самого Бога. Ми усвідомлюємо тяжкість свого гріха: скажімо, що ми калічили свою власну душу й душі інших людей, яких заохочували пліткувати про когось та шкодили репутації людини, про яку пліткували. Тому під час сповіді корисно буде казати перед визнанням кожного окремого гріха: «Я каюся в тому, що…»
Таїнство Покаяння — це розкаяння. Це жаль за наші гріхи. Це усвідомлення своєї слабкості й того, що ми відвернулися від Бога. Це щирий намір більше не грішити.
Боже Милосердя
Свята Фаустина присвятила безліч сторінок свого щоденника Божественному Милосердю Ісуса. Вона виділила три речі, які допоможуть кожному, хто прагне отримати користь від сповіді й рішуче налаштований здобути святість. Перша — це абсолютна щирість і відкритість, друга — смирення, а третя — послух, тобто послух Богові, а отже, і вашому сповідникові, який Його представляє.
Щоб заохотити себе більше не грішити і зберігати смирення у конфесіоналі, пам’ятайте, що Боже Милосердя — нескінченне. Коли ви насправді каєтеся, Ісус прощає вас. Кров і вода, які витікають із Його боку, омивають вас.
Не забувайте читати Святе Письмо! Звертайте увагу на ті євангельські епізоди, в яких Ісус говорить про милосердя: «Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються» (Мт 9,2), «сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мк 2,5), «Прощаються тобі гріхи» (Лк 7,48), «Йди та вже віднині не гріши» (Йн 8,11).
Щоразу, коли ви приходите до Ісуса у Таїнстві Покаяння, Він готовий знову омити вас від ваших гріхів. Він готовий прощати вам «не до сімох разів, але — до сімдесяти раз по сім» (Мт 18,22). Однак наш обов’язок — покаятися і бути щирими, відкритими, смиренними та слухняними.
Переклад CREDO за: Жаклін Сент-Клер, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
