Роздуми

Молитва — це боротьба за себе, за своє справжнє «я»

29 Липня 2021, 18:06 1272

Це найглибший сенс моїх зусиль на молитві. Водночас — це справжня боротьба за себе.

«Де ти?» — запитав Бог чоловіка, коли той після первородного гріха сховався від Нього посеред дерев. Це запитання постійно лунає в серці кожної людини, донині. Однак це «де» не стосується місця перебування на землі, воно глибоко екзистенційне. «Де ти?» — ти як особа, де будуєш свою особистість, на що покладаєш свою життєво важливу надію?

 

Бог запитує: «Де ти?»

Отець Юзеф Тішнер, пишучи колись про «я», зазначив, що в нас є різні «я», залежно від того, з чим ми солідаризуємося. Це може бути «я» емоційних бажань, «я» інтелектуальних роздумів, «я» спостерігача, травмованої дитини. Пристрасних прагнень хворого, який боїться за своє життя тощо.

«Де ти?» — це запитання про моє екзистенційне місце, яке я обрав; запитання про вибір моєї сутності та самоідентифікації.

Зі свого боку, філософія діалогу відкрила, що «я» завжди становить відповідь, воно завжди щодо «чогось» або щодо «когось» «Де ти?» у цьому контексті — це запитання, перед ким або перед чим я стою. Хто такий цей «ти», перед яким я стою, або що таке «це», перед яким я стою.

 

Біль і рани

Часто центром концентрації та інтеграції моєї особистості стає мій біль або моя травма. Моя увага зосереджується на тому, що болить, викликає страх перед наступним болем, і так немовби змушує огорнути собою цю рану, закрити її в собі й захистити.

Тоді травма стає тим «що», перед яким я стою і щодо якого віднаходжу свою сутність. На запитання «Де ти?» я відповідаю: «Я обіймаю свої рани, захищаю себе від болю». Моє «я» тоді стає дуже вразливим до поранень.

Якщо мене травмує, наприклад, почуття неприйняття, яке я ношу в собі з дитинства, то страх перед черговим неприйняттям стає головним мотивом, що формує переживання мого «тут і тепер». Зазвичай страх стимулює уяву і в конкретній ситуації проєктує можливе неприйняття. «Що вона — тобто кожна людина — думає про мене?», «Чому мене не приймає?»

Так само моє «я» може зосередитися на комплексах, амбіціях, пристрастях, очікуваннях… «Де ти?» — я біля або в тому, що мені болить, у моїх страхах, бажаннях, уявленнях… Вони формують моє «я». Я зосереджений на них.

 

Втеча

Але це моє «я» — не те, яке покликав до життя Бог і до якого Він звертається. «Я», яке Він створив, і тільки в ньому можу стати перед Ним. Усі ці тимчасові солідаризації, кажучи сучасною мовою, віртуальне «я», — це втеча та своєрідне алібі перед Богом.

Це не відповідь на Його заклик, а спроба виправдатися, як було з Адамом. Він пояснював Богові: «Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався» (Бут 3,10).

Страх перед болем, сором, почуття поразки, обмануті очікування мають виправдати мою втечу від Того, Хто Є і хто чекає на справжню відповідь. Часто наше ефемерне «я», зайняте своїми ранами, не в змозі навіть почути це делікатне волання Бога, що постійно лунає. Вони повні образ і жалю, які успішно заглушують цей тихий голос.

Яким чином солідаризація навколо свого болю чи травм стає втечею — добре видно тільки тоді, коли ми усвідомимо, що, по суті, ніхто ззовні не може нас поранити. Ми можемо зробити це тільки самі. Ранять нас передусім власні очікування, зазвичай зосереджені навколо емоційної уяви. Їх нереалізованість породжує пустку, завдаючи екзистенційного болю.

 

Є інший шлях

Ми відчуваємо кривду, яка з боку справедливості може бути — і часто є — кривдою особливо щодо дитячого досвіду. Тим не менш, травма виникає як відповідь на цей досвід, закриваючись в образі, прихованій у підсвідомості.

Але щодо екзистенційного болю закритися в образі — це не єдина відповідь! Адже завжди можна прийняти біль відкрито, можна дозволити несправедливо себе вдарити (див. Мт 5,39), усвідомлюючи, що моє бажання не відображає повної правди про світ і тому не знає, що для мене насправді добре.

Такий, можливо, сенс Ісусової молитви в Гетсиманському саду (див. Мк 14,36), яка походить із людського страху; але остаточно Ісус віддає себе у руки єдино Доброго, який знає, що є добрим. У внутрішній боротьбі я вибираю свою сутність: або під впливом різних бажань і пристрастей все ж таки визнаю себе дитиною, учнем, який шукає справжньої цінності та сенсу того, що мене спіткає, — або мої відчуття становлять для мене критерії сенсу й оцінки життя та світу, й вони вирішують мій вибір.

Моє життя, по суті, — велика таємниця для мене, щодо якої я — безпомічна дитина. Воно для мене — справжня школа. Адже я остаточно не знаю ані «звідки я», ані «куди йду». Я чую про це тільки в євангельському посланні. Але на цю тему є також інші послання, різноманітні філософії, які намагаються дати інші відповіді. Щоби щось сказати про це, я мушу у щось повірити, щось прийняти за свою правду.

Дещо іншою мовою можна сказати, що в процесі інтеграції мого «я» остаточно йдеться про відкритість. Перед ким і перед чим я стою? Чи перед відчутним і конкретним образом заспокоєння своїх бажань і очікувань — чи перед таємницею Бога, люблячого Батька, якого переживаю тут як постійну відкритість, яку неможливо ні осягнути, ні ухопити і замкнути в собі або в своєму переживанні?

 

Молитва: боротьба за своє справжнє «Я»

У цьому контексті молитва, яка «іноді призначена для Бога», стає боротьбою за відкритість на таємницю, яка нескінченно перевершує нас і завжди дивує чимось непередбаченим.

Вона є боротьбою за час для Того, Хто Є, проти будь-якої можливої закритості в ефемерних «Я», зосереджених на власних миттєвих переживаннях і очікуваннях. Це водночас боротьба за моє справжнє «я» — справжня відповідь на Божий заклик.

«Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо» (1Тим 6,7). Усі наші тимчасові прагнення не можуть нас повністю задовольнити. Вони проминуть разом із предметом власних бажань. Ми не можемо тут, на землі, нічого по-справжньому мати.

Інакше кажучи: немає для нас тут жодного постійного місця, навколо якого ми могли б досягти справжньої інтеграції; немає точки, навколо якої ми можемо інтегрувати своє «я». Завжди перед нами залишається тільки Той, Хто Є, і тільки у відкритості на Нього ми можемо по-справжньому віднайти себе.

«Де ти?» стає фундаментальним запитанням для мене на молитві. Чи я справді перед Тим, Хто Є, чи закрився у своїх власних переживаннях, бажаннях, уявленнях, пристрастях?

 

Відкрити час тут і тепер на Присутнього

Схоже запитання ставить св. Бенедикт кандидату, який приходить до монастиря: «Чи справді шукаєш Бога?» (Пр. Бен. 58,7). Відповідь на нього вирішує справжність молитви і знайдення себе у світі різноманітних цінностей.

На практиці молитва, тобто час, присвячений тому, щоб віднайти себе перед Богом, часто стає боротьбою за себе зі щораз то новими ефемерними «я», які відривають нас від Того, Хто Є, і зосереджують на чомусь тимчасовому. Це боротьба за час, а саме — за відкриття часу тут і тепер на Присутнього.

Без страху про минущість, яка забирає все те, що являється в часі, будь-які миттєві сенси, якими я хотів би себе наповнити, або заховатися в них від невблаганного відходу в минуле. Минущість, яка оголяє мене від усього ефемерного.

Дати оголити себе з усього цього, щоб бути перед вічним Я є Той, Хто є, перед яким одним тільки я можу віднайти своє справжнє «я» як відповідь на Його повний любові заклик, — це найглибший сенс моїх зусиль на молитві. І водночас — це справжня боротьба за себе.

Фрагмент книжки Володимира Заторського OSB «Шлях людини»

 

Переклад CREDO за: о.Володимир Заторський OSB, Aleteia

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит січень-травень 2021
Зібрано Залишилося зібрати
127976грн
10437грн
Потрібно зібрати
138413грн
Залишилося
7днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: