Святий Аполлінарій, єпископ і мученик

Римо-катол.: 20 липня (довільний спомин)

Одна з тих особистостей, про яких набагато більше вигадок, ніж історичних даних. Його ім’я залишилося в мартирологу, і, мабуть, за докладними відомостями можна звертатися хіба що до Господа Бога особисто, Він пам’ятає всіх і все. Відомо, що св. Аполлінарій був єпископом Равенни, що було це в ІІ ст.н.е., що загинув він як мученик і був вшановуваний віддавна, з перших століть Церкви.

Можливо, що його висвятив сам Апостол Петро, з яким Аполлінарій прийшов у Рим з Антіохії, а потім уже з Рима був посланий у Равенну (так свідчить рукопис Passio, який походить із VII ст.). Святий Петро Хризолог, однак, вважав, що св. Аполлінарій загинув у другій половині ІІ ст., а не 75 р.н.е. Так чи інакше, поміж його християнським служінням і початком літургійного прославлення — за Папи Симмаха, 498 р. — пролягає добрих триста років. За цей час можуть загинути історичні джерела, змінитися людська пам’ять і спогади. Традиція каже, що він був добрим євангелізатором, загинув неподалік гавані, й на цьому місці було зведено красивий храм Сан-Аполлінаріо-ін-Классе (Классе — назва портової частини міста).

Певні відомості, досить поетичні, відомі з «Житія святих» авторства Димитрія Ростовського: про те, як св. Аполлінарій привернув до себе увагу мешканців Равенни, зціливши від сліпоти сина одного солдата; як язичники били його за проповідь Слова і покинули на березі моря, вважаючи мертвим, а християни знайшли і виходили свого священника; як його змушували ходити по розпеченому вугіллю, лили окріп на рани, забивали його рот камінням, бо він продовжував проповідувати; як, зв’язаного важкими ланцюгами, вкинули в темничну яму — звідки його, за переказами, врятував сотник, який був таємним християнином. Аполлінарія виганяли до Греції, де його присутність змушувала оракулів мовчати, тож його відіслали назад до Італії. Загинув він з приводу чергового розпорядження чергового імператора (невідомо, Нерона чи Веспасіана), який звелів очистити імперію від християн. Перед смертю святий нібито пророкував подальші сильні гоніння, але стверджував, що Церква все одно переможе.

Немає також і точних даних, чи св. Аполлінарій належав до грона 72-х учнів, чи це просто побожні легенди, які лягли в основу східних варіантів його життєпису. Але єпископом Равенни він був майже три десятиліття: 26 або 28 років. Певно, за цей час зумів виховати наступні покоління християн, якщо його культ виник так швидко і розрісся вельми широко: по всій Італії та Європі, як і по Греції та територіях її впливу, аж до спомину в православних місяцесловах і молитвах починаючи з 1054-1057 років. Єпископа Аполлінарія вшановують як святого віруючі Православної, Католицької та Вірменської Церков. Його реліквії в середині ІХ ст. було перенесено до іншої равеннської базиліки, Сант’Аполлінаре-Нуово, але частково, і тепер свідчення про реліквії святого є з обох базилік його імені. Також у Римі є храм св. Аполлінарія, де знаходиться частина мощів — рука святого. Окрім того, хоч як дивно, св. Аполлінарій був добре знаний у Німеччині, завдяки тамтешнім бенедиктинцям, і навіть проголошений покровителем Дюссельдорфа.

Якщо в християнстві є щось насправді екуменічне, в суто божому розумінні цього поняття, то це сама Церква та її святі, які охоплюють своїм покровительством прерізні землі, людей, звичаї, традиції та обряди.

В іконографії св. Аполлінарій зображається як старець у єпископському вбранні, інколи з колосками в руках (за переказом, відвів голод від міста).