Адорація — це не лише виставлення Пресвятих Дарів. Це також виставлення людини цілковито перед Богом. Хіба погляд Того, хто так любить, не зцілює всіх хвороб? Не гоїть усіх ран?
Для того, хто ніколи не заходив у воду, дайвінг залишиться таємницею. Він ніколи не зможе зрозуміти радості від погляду в очі підводним істотам.
Для того, хто ніколи не ставав на гірський шлях, вершини гір залишаться таємницею. Він ніколи не відчує смаку повітря, яким наповнюються легені на великій висоті.
Для того, хто ніколи не був на адорації, зустріч із живим Богом залишиться таємницею. Він ніколи не пізнає миру, який наповнює людину, занурену в невидиму Присутність. Адорація — це вимоглива молитва. Але чи тільки для духовних «альпіністів»?
Нічого не відбувається…
Для того, хто не вірить у Бога, поклоніння Ісусові у Пресвятих Дарах може здаватися безглуздим. Тиша, бездіяльність, нічого не відбувається… Люди з похиленими головами, таємничі, сумні, занурені в себе. Сидять нерухомо перед позолоченою монстранцією зі шматочком білого хліба всередині і (переважно) нічого не говорять.
І все одно, багато людей регулярно практикують євхаристійну адорацію. Багато хто вибирає такий маршрут по місту, щоб потрапити до храму, де відбувається «виставлення».
Дивлячись на них, можна подумати, що вони даремно гають час. Могли б раніше повернутися додому. Могли б за чверть години прочитати кілька сторінок побожної літератури .А вони вибирають зустріч із прихованим і невидимим Богом у Євхаристії. Що це їм дає?
У Нього нема телефону
Адораційні зустрічі можуть здаватися абсолютно безглуздими. Але ж ми телефонуємо друзям або батькам, які живуть далеко від нас! Розповідаємо їм про свою роботу, проблеми зі здоров’ям, про свої успіхи, про дітей, про злого начальника та нові меблі. Донедавна ми купували спеціальні пакети — щоб дешевше, більше, довше розмовляти.
Про що ми розповідаємо Богу? Чи в змозі ми під час однієї недільної Меси, відволікаючись та іноді нудьгуючи, щось Йому розповісти? Обговорити з Ним важливі справи?
У Бога немає телефону, а сумує Він за нами більше, ніж будь-хто з друзів-людей. Хіба адорація — ця коротка зупинка перед Ним, який очікує, — не є добрим і доступним способом насправді з Ним зустрітися?
У чому сенс, якщо Він мовчить?
«Споглядати — це інтуїтивно зосереджуватися на реальності Бога», — каже отець-кардинал Раньєро Канталамесса. — І радіти її присутності. Тут завжди присутні два погляди, які зустрічаються: наш погляд на Бога і погляд Бога на нас. Якщо іноді наш погляд опускається додолу і слабне, то Божий погляд не слабне ніколи».
«Євхаристійне споглядання іноді зводиться просто до перебування з Ісусом, залишаючись у полі Його зору, приносячи також Йому радість споглядати нас, бо хоч ми — створіння нікчемні й грішні, та все одно ми — плід Його страждань; ми ті, за кого Він віддав життя», — пояснює ієрарх.
Є в адорації таємниця зустрічі з Богом. І для кожної людини ця зустріч інша. У кожному серці Бог об’являється інакше.
Очі закоханих
Закохані можуть сидіти на дивані, на підлозі в кутку кімнати, на лавці в парку, і часто нічого не роблять, тільки дивляться в очі одне одному. Зрештою, всі знають вислів: «Ти бачив, як він на неї дивиться?» І зрозуміло, що це означає «закохався».
Адорація і є саме таким поглядом двох закоханих. Одного — до божевілля, аж до хреста. Й іншого, який навіть якщо ще не вміє любити, то принаймні дозволяє на себе дивитися.
Адорація — це не лише виставлення Пресвятих Дарів. Це також виставлення людини цілковито перед поглядом Бога. Хіба погляд Того, хто так любить, не зцілює всіх хвороб? Не гоїть усіх ран?
Дозвольте Богу вас бачити
Ганс Урс фон Бальтазар, один із найбільших теологів нашого часу і водночас людина споглядання, пояснював, що «секрет адорації належить Богові, а не нам». Отже, ми віримо, що це щось дає, хоча й не відразу бачимо, що. Чому?
Ті, хто пробував перебороти себе і почати практикувати адорацію, стверджують, що перебування з Богом у тиші, коли думки спочатку плутаються, потім атакує відволікання, а після тривалого часу взагалі нічого не відбувається, — залишає в душі глибокий слід.
Це як засмага в літній день: сідаєш, підставляєш тіло під сонце — і не зразу ж помічаєш, що колір шкіри змінився. Але потім виявляється, що відкрита ділянка шкіри потемніла, а місця, що були прикриті одягом, — бліді. Під час адорації відбувається щось подібне. Ми не бачимо, як саме Бог нас перемінює, коли ми сидимо, похилені, в лавці й «витрачаємо» свій час. Однак це працює.
Чому храми порожні?
«Якби люди пізнали цінність Євхаристії, регулювання руху при вході до храмів було б обов’язком державних служб», — казала св. Тереза від Дитятка Ісуса. Оскільки ми не бачимо такої «облоги», то, видно, все ще не пізнали.
І можна вести соціологічно-філософські диспути, діагностувати проблеми Церкви і приводи для розчарувань — священниками і Церквою. Можна казати, після викриття чергової афери за участю священника, що от тепер це вже кінець і ноги нашої в храмі більше не буде… Якщо вони такі, що говорять одне, а роблять інше, то й ми не зобов’язані більше ходити на службу. Обурення зловживаннями — слушне. Але, коли ми ігноруємо Церкву, то насправді доводимо, що не пізнали цінності Євхаристії. І не залишаємо собі шансу нарешті пізнати.
«Коли когось любиш, то залишаєшся з ним якнайдовше. Неможливо жити поруч із Євхаристією і не бути якомога ближче до неї з радістю, повагою, пристрасним ентузіазмом і гарячим бажанням», — казав блаж. Шарль де Фуко.
Солодкі плоди коротких зустрічей
Перший плід адорації — це, насамперед, зростання надприродної віри. Для того, щоб поклонятися, потрібен акт віри. Ми не відчуваємо Його присутності, не бачимо Його. Щоб поклонятися білому, круглому шматочку хліба, потрібно по-справжньому спиратися на слово Христа, яке є правдою і не обманює, коли каже: «Це — Моє Тіло».
Потім стаються чудеса — солодкі плоди тих коротких зустрічей. Мати Тереза не раз свідчила про дивовижну силу адорації: «Якщо хочете нових покликань до своїх спільнот, — казала вона, — то встановіть щоденну адорацію. Відколи Місіонерки Любові так зробили, кількість покликань збільшилась удвічі».
Але ми не завжди погоджуємося і маємо бажання це зробити. Виправдовуємося місцевими труднощами: храм надто малий, бракує додаткових засобів безпеки Пресвятих Дарів, людей це не цікавить, їм це не потрібно тощо.
Чому варто?
Багато священників свідчать, що Ісус у Гостії — це Господь, який виганяє демонів і діє з силою та ефективністю набагато більшою, ніж усі сили безпеки на землі. Демони — це не люди, яких ми не любимо.
Це також пропозиція для вас
Маленький хлопчик, тягнучи за рукав маму, яка намагалася молитися, запитував: «Мамусю, а Йому не холодно в цій золотій хатинці?»
«А чи тому Богу, який так любить, що дав себе вбити за нас, не сумно чекати людину в порожніх храмах, у багатьох дарохранительницях світу?» — можна би запитати. Якщо ви ще ніколи не пробували зустрітися з Господом на адорації, якщо монстранція і гостія асоціюються у вас лише з процесіями Божого Тіла, то ця пропозиція — для вас.
Прийдіть. Не обов’язково відразу щодня. Не обов’язково в доброму настої. Адорація — не візит до Бога, зарезервований для духовних «альпіністів». Вона не вимагає пройти курс скелелазіння. Кожен, хто визнає Ісуса в Євхаристії, дасть собі раду. Кожен може дихати Його присутністю.
Розкажіть Йому все
Прийдіть таким, як ви є. Завтра після роботи. Або вранці, затримавшись по дорозі біля храму. Увійдіть усередину. Станьте навколішки перед дарохранительницею і, дивлячись у своє серце, скажіть: «Він дивиться зараз на мене…»
Розкажіть Йому своїми словами, що з вами відбувається. Що ви посварилися з дружиною, що вам забракло грошей на оплату рахунків, що ви не вкладаєтеся в терміни на роботі… Або шукаєте роботу і все ще безробітний. Що ви сердитеся на дітей, що вам не вистачає до них терпеливості, що ви випили з друзями забагато пива; що обмовляли свекруху, не приготували обід, бо хотіли подивитися серіал, а чоловік дратує вас більше, ніж будь-коли…
Скажіть усе це Йому. Що вам погано, що життя важке. Він дивитиметься на вас, не заплющить очей і не затулить вух, і не нудьгуватиме. Він вас прагне.
Переклад CREDO за: Агнєшка Бугала, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
