Ананія і Сафіра заплатили за свою неоднозначну поведінку смертю (Діян 5, 1‑11). Той, хто молиться лицемірно, близький до смерті духовної.
Авва Мойсей
Авва Мойсей сказав: «Якщо людина не переконана у своєму серці, що вона грішна, то Бог її не почує». А брат його запитав: «А що означає бути переконаним, що ти грішник?» Старець відповів: «Якщо хтось несе тягар своїх провин, то не оглядається на чужі» (Апофтегми отців-пустельників, т. І, Мойсей 16 [510]).
Дедалі популярніша Ісусова молитва спирається на побожному повторенні слів: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного». Це насправді форма молитви з давньою традицією, яка виросла на основі наполегливих роздумів над Божим Словом. «Боже, змилуйся надо мною, грішним!» — взиває митник і Євангелія (Лк 18, 13б), а Христос однозначно коментує його поставу: «Цей повернувся виправданий до свого дому» (Лк 18,14а), а не фарисей.
Людина внутрішньо фальшива не молиться по-справжньому (інакше кажучи, взагалі не молиться!): в молитві нас має вести Святий Дух, Дух Істини, якого не вийде обманути.
Ананія і Сафіра заплатили за свою неоднозначну поведінку смертю (Діян 5, 1‑11). Той, хто молиться лицемірно, близький до смерті духовної. Отже, якщо ми хочемо взивати до Божого Милосердя, то це тому, що насправді почуваємося грішниками.
Кожний охрещений — грішник
Усвідомлення цього стану — це момент відкриття головного виміру християнської сутності: кожна охрещена людина це грішник, але грішник, якого прийняв милосердний Отець: він «був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся» (Лк 15,24).
Хоча здається, що ця істина в Церкві загальновизнана, — бо хто з нас не б’є себе охоче в груди на початку Меси? — ми часто неправильно інтерпретуємо її з усіх боків.
Ми або зосереджуємо свою увагу на гріхові так сильно, що відрізаємо Богові шлях до свого серця, — або некритично визнаємо своє право на Боже Милосердя. Ми очікуємо від Бога розуміння наших помилок, а не Його благодаті, при співпраці з якою ми могли б більше їх не повторювати.
У першому випадку ми сприймаємо гріх як свою особисту поразку, втрачену нагоду довести, що ми самі можемо подолати слабкість. Але Богові йдеться не про це! А в другому випадку, замість амбіцій, ми грішимо звичайним лінивством.
Ісусова молитва веде християнина до справжнього покаяння. Але тут легко розминутися з метою. Багато тих, хто практикує таку молитву, зосереджуються на несуттєвих речах, надмірно підкреслюючи позицію тіла, витрачаючи купу часу на вибір сидіння та ікон. Часто Ісусову молитву цим перетворюють на естетичні переживання або практику розслаблення, тоді як вона має бути молитвою серця — розкаяного серця.
Коли ми кажемо «Господи Ісусе Христе», то Він насправді має бути Господом нашого життя. А коли кажемо про себе «грішний», то маємо позбуватися своєї пихи і розпалювати в собі надію на Боже прощення.
Тягар власних провин
Авва Мойсей пропонує нести «тягар власних провин». Тут треба правильно його розуміти, зокрема те, що його голос не поодинокий у християнській традиції. Святий Бенедикт радить «свої старі гріхи щодня зі слізьми та зітханням визнавати на молитві перед Богом» (Статут Бенеликта 4, 57).
Гріх, відпущений у Таїнстві Покаяння, уже не відділяє нас від Бога; його більше немає! А наполегливе повернення до відпущених гріхів і нав’язливе звинувачування себе можуть бути проявом браку віри та наслідком сумнівів у дії Святого Духа.
Отже, пам’ять про свої провини завжди має спиратися на переконання, що «старі гріхи», які я визнав, — це насамперед гріхи прощені! Це форма нагадування правди про Боже Милосердя і про нашу слабкість. І воно безсумнівно нам дуже потрібне, оскільки ми можемо не помітити колоду у власному оці і з запалом займатися скалкою в чужому.
фінансово.
Щиро дякуємо!
