Україна

На Житомирщині розпочинається Рік Огієнка. Перший Міністр освіти вільної України — перекладач Біблії

14 Січня 2022, 09:00 2021 Ірина Єрмак

На Житомирщині 2022 рік проголосили Роком Івана Огієнка. Християнам він більше відомий як митрополит Іларіон.

Ми переважно користуємося «Червоною Біблією» — Конференція єпископів РКЦ в Україні затвердила для літургійного використання переклад Хоменка. Але багато хто має по домівках також і так звану «Чорну Біблію» — або ж «Біблію Огієнка». Колір обкладинки не має жодного літургійного чи історичного значення (так, наклад 1962 року, яким вийшла «огієнкова» Біблія, мав бірюзово-синю обкладинку, а варіанти перекладів біблійних текстів авторства о. Рафаїла Турконяка чи митрополита Філарета виходили в оформленні від чорного до різних зелених кольорів). Просто так склалося, що в ужитку переважно є «Червона» і «Чорна». Дуже поетичний символізм.

 

 

Іван Огієнко, українець Російської імперії

Цього року виповнюється (а за іншим календарем, то вже виповнилося) 140 років від дня народження Івана Івановича Огієнка, що став відомий світові як православний митрополит Іларіон. Він родом із Житомирської області, народився в Брусилові, був шостою дитиною в бідній сім’ї. На прикладах таких сімей завжди проситься думка про те, що навіть шостій дитині й навіть у бідній сім’ї дали народитися; а «якби що», то Україна не мала би такого славетного сина.

Іван Огієнко навчався в Острозі, потім у Києві; спершу на фельдшера, але потім став мовником. Зокрема, у київському університеті відвідував курси відомого тоді мовника й історика мови Володимира Перетца, а 1911 року став професорським стипендіатом на історико-філологічному факультеті й активно займався українознавством.

Професорський стипендіат — це був такий винахід російської імперської освіти, за яким можна було надавати змогу обдарованим студентам продовжувати навчання, навіть коли вони не мали на це грошей, і заодно виховувати майбутні церковні кадри. Такий стипендіат мав написати магістерську працю (Огієнко її захистив 1914 року), прочитати кілька власних лекцій; а якщо потім не знаходилося місця для нього як для викладача, стипендіата мали призначити на профільну кафедру однієї з семінарій. Іван Огієнко був наполегливим у навчанні і блискучим у результатах: 1915 року вже читав власний курс як приват-доцент університету св. Володимира. Йому 33 роки, він входить до київського кола української інтелігенції, співпрацює з Грушевським, Дорошенком, Кримським, Холодним, Прокоповичем та іншими історичними на сьогодні постатями. І коли відбувається Лютнева революція, університет св. Володимира перестає існувати як російський імперський. Огієнко був першим, хто почав читати лекції українською мовою.

1917 року Огієнко, як член Міністерства освіти Центральної ради, запропонував створити Український народний університет і розробив курс «Українська культура». 1918 виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі з доповіддю «Відродження Української Церкви», аргументовано довівши право Української Церкви на самостійне існування. 1919 року став міністром освіти УНР. Ухвалив шкільні правила українського правопису і підписав наказ про українську мову викладання у школах, а також про те, що всі дипломи, посвідчення, штампи, печатки тощо — мають бути українською. Був співпрацівником плану дерусифікації Церкви. Став «міністром релігій» (перейменувавши «Міністерство культів» у «Міністерство ісповідань») УНР і відтоді був причетний до релігійних процесів на території України. Запровадив українську мову в літургії (православній, звісно), де було етнічно складно — там служили церковнослов’янською; створив комісію з перекладу Біблії та богослужбових текстів, реформував систему духовної освіти, створив церковне видавництво і рік ним керував. До єпископів уряд УНР висунув такі першочергові вимоги: Євангеліє і проповідь мають бути українською, а для висвячення необхідним стало знання української мови. З ініціативи Огієнка в Кам’янці-Подільському створено курси української мови для священиків, дияконів, дяків та регентів.

На все це Бог «відпустив» Україні кілька коротких років. 1920 року, як більшовики захопили Кам’янець-Подільський, Огієнко виїхав до Польщі.

 

Пам’ятник Огієнку, Винники. Джерело: Вікіпедія

 

Смерть у вигнанні, пам’ять на батьківщині

Як на сьогоднішні кордони, Огієнко виїхав не так і далеко: Винники, нині Львівської області. Саме працюючи у Винниках, він працював над перекладом Нового Завіту, а також видав у Львові (1922) український текст Літургії св. Йоана Золотоустого. «Новий Завіт» вийшов друком 1937 року. За підтримки митрополита Андрея Шептицького (УГКЦ), Іван Огієнко викладав українську мову у Львівській учительській семінарії. Потім викладацька праця повела його далі: Варшава, Брно. Овдовівши 1940 року, постригся в ченці і прийняв ім’я Іларіона. Українець Огієнко увійшов у православ’я через Польську Православну Церкву, але єпископом став на Холмському соборі українських православних єпископів.

1944 року став митрополитом Холмським і Підляським. Німці, які відступали з Холмщини, примусово вивозили керівне духовенство УПЦ; Огієнко втік до Словаччини, потім жив у Швейцарії, а 1947 року перебрався у Канаду. 1951 року став першоієрархом УГПЦ (Української Греко-Православної Церкви) у Вінніпезі. Там теж розгорнув активну українізаторську діяльність: готував священників для українських парафії по світі, заснував Теологічне товариство (нині воно зветься його ім’ям), Науково-богословське товариство, Український народний університет (так, не полишив давню мрію), богословський факультет Колегії св. Андрія в Манітобі, керував двома періодичними виданнями. 1960 року православні українці офіційно об’єдналися: Греко-Православна Церква Канади, УПЦ у США та Православна Церква в екзилі (з центром у Західній Німеччині).

Висновок із цього, звісно, простий: коли є добра воля, українці теж здатні об’єднуватися й діяти спільним фронтом.

Митрополит Іларіон Огієнко помер у Вінніпезі 1972 р. Радянська влада, звісно, всіляко очорнювала його ім’я і наскільки могла викидала його з історії. Як і Шептицькому, йому теж приписували «співпрацю з нацистами». Хоча всієї «провини» митрополита було тільки те, що його свячення були за часом і структурно пов’язані з Рейхскомісаріатом України. На цій території було офіційно відновлено Українську Автокефальну Православну Церкву, а канонічне підпорядкування — не те, з чого можна вийти за власним бажанням.

З поверненням незалежності стали повертатися й імена славетних синів України. Так, 1995 року на Житомирщині заснували Премію імені Івана Огієнка. Нею відзначають найкращих діячів у сфері розвитку духовності, культури, міжнаціональної та міжконфесійної злагоди. До 2012 року премію вручали на Житомирщині, в Брусилові. Але коли святкувалося 130-річчя з дня народження митрополита Іларіона, ця премія вийшла на всеукраїнський рівень. 10 травня 2012 року відбулося оголошення лауреатів премії імені Івана Огієнка в Києві, в Українському домі.

Всеукраїнське товариство Івана Огієнка (один з ініціаторів згаданої премії) постало 1992 року в Кам’янці-Подільському. 1997 рік ЮНЕСКО, за клопотанням української діаспори, оголосила Роком Огієнка. 2000 року в Києві постала Фундація імені митрополита Іларіона — благодійна організація, одним із головних завдань якої є повернення і видання в Україні рукописних і друкованих за кордоном праць митрополита. 2008 року повернув собі ім’я Огієнка, свого першого ректора, Кам’янець-Подільський університет (раніше розформований комуністами до рівня педучилища і відновлений 1997 р.).

Також у переліку способів ушанування Огієнка можна назвати відкриття пам’ятних дощок, встановлення пам’ятників, випуск поштової марки, ювілейної монети, найменування вулиць та створення музеїв.

А ще в Житомирі є коледж культури і мистецтв, якому 2000 року теж присвоїли ім’я Івана Огієнка.

 

 

140 років: повернене святкування

Трохи більше місяця тому, 7 грудня 2021 року, на сайті Житомирської обласної ради було оприлюднено проєкт про Рік Огієнка.

«Оголосити 2022 рік у Житомирській області роком Івана Огієнка, українського науковця, політичного, громадського і церковного діяча, з нагоди 140-річчя з дня народження. Доручити Житомирській обласній державній адміністрації розробити план заходів з відзначення в області року Івана Огієнка. Рекомендувати міським, селищним, сільським радам Житомирської області розробити та провести заходи з нагоди 140-річчя з Дня народження Івана Огієнка», — сказано у повідомленні на сайті облради.

Контролювати виконання рішення має Постійна комісія обласної ради з гуманітарних питань.

І на своєму засіданні 16 грудня обласна рада цей проєкт затвердила.

Про Рік Огієнка, який розпочинається 14 січня, відповідно до дати народження, ми розмовляємо з директором коледжу культури і мистецтв, членом комісії з гуманітарних питань, Миколою Петровичем Покропивним.

— 140 років від дня народження Івана Огієнка для нас, жителів Житомирської області, це велика дата: народження великого сина українського народу. Як дослідник життя Огієнка, письменник Микола Степанович Тимошик, один із лауреатів премії Огієнка, назвав свою працю «Запізніле вороття». Справді, Іван Огієнко повертається — своїми працями, надбанням, цінностями. Багато чого було зроблено до цього року, зокрема — є Всеукраїнська премія, у п’яти номінаціях (література, освіта, мистецтво, наука, а також громадська і духовна діяльність). А цьогорічне наше досягнення — проголошення 2022‑го Роком Івана Огієнка на Житомирщині.

Для нас це надзвичайно відповідально, бо ми — коледж, огієнківці, — маємо бути найактивнішими. Із запланованого я би хотів відзначити, що, починаючи від 15 січня, ми хочемо наповнити цей рік усіма можливими заходами. Найперше — провести наукову конференцію. Також ми започатковуємо ініціативу, яку обласна рада вже підтримала на засідання 12 січня: запроваджуємо Молодіжну премію імені Івана Огієнка. Гарно сказав сам професор: «Глибоко вірю, що я чесно і старанно задовольнив духовну потребу всього українського народу; а чого я не доробив — дороблять наступні покоління». І нам хотілося, щоб сьогодні молоді люди були гідними нащадками Івана Огієнка, працювали і перемагали, і створювали той дух, який відповідає цій великій постаті нашої історії.

Він народився на Житомирщині, і хоча помер далеко, в Канаді, та всі його праці, життя й думки були пов’язані з Україною. Він мріяв повернутися; однак, на жаль, політичні обставини склалися так, що це йому не судилося. Ми повертаємо його ім’я. Наш коледж є ініціатором та учасником майже всіх заходів відзначення Року Огієнка, тут відбувається присудження премії його імені; гуманітарна комісія, що днями засідала, схвалила також плани для методичного об’єднання філологів: щоб у кожній школі та всіх освітніх закладах почули слово Огієнка, знали про нього.

Ми визнаємо також і світську роль Огієнка та його перекладу Біблії. У межах цього Року, за співпраці з духовенством, під час запланованої наукової конференції, ця тема теж буде висвітлена. Весь світ знає про Біблію Огієнка; натомість, коли спілкуєшся з нашими людьми, то, на превеликий жаль, бачиш, що вони цього не знають. Вони не знають, що Святе Письмо та літургію українською мовою ми маємо завдяки Іванові Огієнку!

 

 

Видатних синів народу не ділять на конфесії

Хто ходив центром Житомира, той не міг не звернути увагу, що на найбільш «туристичній» Михайлівській вулиці, де влаштовано прогулянкову зону, біля православного Михайлівського кафедрального собору ПЦУ стоїть статуя — пам’ятник митрополитові Огієнку. Про відзначення ювілейного Року ми розмовляємо з настоятелем собору о. Богданом Бойком:

— Обласна рада ухвалила рішення про те, що в Житомирській області на належному рівні буде висвітлюватися життя й діяльність професора Івана Огієнка — митрополита Іларіона. Це велика постать: і як світський професор, і як церковний діяч. Рік Огієнка у нашому храмі розпочнеться 15 січня, о 12.00, концертом колядок, присвяченим 140-річчю його народження. Також на найближчий час, 21 чи 22 січня, планується Велика молитва митрополита Іларіона за спокій, біля його пам’ятника.

Я сам — лауреат премії Огієнка, один із перших (двоє з числа перших нагороджених уже відійшли у вічність). Ми з професором Миколою Тимошиком отримували премію Івана Огієнка ще 1995 року. Він глибоко дослідив життя і здобутки митрополита Іларіона, а я у своїй діяльності, як священник, теж поширюю його духовну працю.

Свою участь у святкуванні цього Року матимуть також і католики. А принаймні, католики Житомира. Ось що каже о. Петро Новосельський OFM, настоятель парафії св. Йоана з Дуклі, де часто відбуваються різноманітні культурні заходи не лише на рівні парафії, але й міста:

— Для нас, римо-католиків, Огієнко — це православний діяч, єпископ, який відіграв важливу роль, переклавши Святе Письмо українською. Так, у нас більше поширений переклад Хоменка; але текст Огієнка також використовується нерідко. Тут важливо передусім те, що він із Житомирської області. А ми, як житомиряни і як українці, повинні знати, що був такий Іван Огієнко, що це митрополит Іларіон. Я певен, що у відзначенні Року Огієнка ми, римо-католики, теж братимемо участь: зараз це ще не обговорено, все лише планується, але ось на найближчому зібранні обласної Ради Церков, 17 січня, безсумнівно буде обговорюватися святкування цієї річниці. Рада Церков, у якій я маю свої функції (заступаю єпископа, який є її членом, у разі його відсутності), не може обійти увагою 140-річчя його народження. Відповідно, ми будемо мати участь у наукових симпозіумах та інших заходах, бо це релігійний діяч величезного значення в духовному житті України, — навіть якщо йому довелося довго жити й померти поза нею. Але його роль величезна й безсумнівна. Ми, житомиряни, пишаємося таким українцем, духовним лідером. А оскільки Католицька Церква відкрита на екуменічний рух, то ми готові, разом із нашими православними братами, брати участь у цьому святкуванні.

 

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Житомир
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity