Святий Ігнатій сформулював принцип, який назвав «першим» і «фундаментальним». Окрім того, він вживає ще два загадкові вислови: «свята байдужість» і «магіс».
Сучасний темп життя — дуже швидкий. Майже щосекунди на нас впливають різні подразники: звуки, запахи, різноманітна інформація тощо. Що більше інформації, то важче зосередитися і глибоко мислити. В результаті ми відчуваємо порожнечу, хаос, не почуваємося щасливими.
1.Будьте «тут і тепер»
Не дивно, що сучасні люди шукають тиші та способу покращити концентрацію. Тому великою популярністю користуються техніки mindfulness та елементи духовності Далекого Сходу. Тим часом у нашій, західній духовній традиції, єзуїти вже понад 400 років пропонують духовні вправи, невід’ємним елементом яких є зосередження на «тут і тепер».
Бог промовляє делікатно. Отже, якщо ми хочемо Його побачити, то маємо працювати над умінням зосередитися на теперішньому моменті. Іноді варто «вимкнутися», спробувати не бігти думками вперед, нічого не аналізувати.
Замість цього — уважно фіксувати те, що до нас приходить і на що ми зазвичай не звертаємо уваги; прислухатися до своїх почуттів, які ми так часто в собі заглушуємо… Для цього можна використовувати «порожні пробіги», замість того щоб постійно перевіряти телефон.
А, можливо, варто відмовитися від певної додаткової діяльності, щоб мати більше часу.
2.Дякуйте
Перебування «тут і тепер» дозволяє побачити те і захоплюватися тим, на що ми зазвичай не звертаємо уваги, — а це, своєю чергою, веде до вдячності.
Вдивляючись із подивом у природу, через яку до нас промовляє Творець, ми можемо Йому подякувати за те, що нас оточує. Уважність дозволяє помітити, що людина, з якою ми за мить до цього розмовляли, була привітною до нас, хоча й не мусила.
Певні речі — як те, що ми маємо що їсти і не живемо на території, охопленій військовими діями, — здаються очевидними; але для багатьох людей у світі (та й в Україні) це не так… Ми маємо звичку на все нарікати; але точно просунемося в духовному розвитку і взагалі будемо щасливими людьми (зрештою, всі виміри людської природи — дух, душа, розум і тіло — пов’язані між собою), якщо так само ревно помічатимемо добро і дякуватимемо за нього.
«Дякувати Богу, нашому Господу, за отримані добродійства» — це перший із п’яти пунктів найважливіших ігнатіянських вправ: іспиту совісті, що інакше відомий ще як «чверть години уваги з любов’ю».
3.Пам’ятайте про мету вашого життя
Дивлячись на світ, на заклопотаних людей, можна часом відчути безглуздість існування. Здається, що людство несеться в нікуди або до самознищення. У такі миті варто подумати про те, що ми створені з любові, що ми люблені, бажані, постійно підтримувані, — хоча іноді в це так важко повірити.
Святий Ігнатій сформулював принцип, який назвав «фундаментом»: «Людина створена, щоб Бога, нашого Господа, прославляти, поклонятися Йому і Йому служити — і через це спасти свою душу».
На перший погляд, ці слова звучать суворо. Людина має бути слугою Бога, поклонятися Йому і мовчати. Наступне, що впадає в очі, — це спасіння, яке стосується тільки душі; натомість в Апостольському символі віри від перших століть християнства ми кажемо: «Вірую (…) у воскресіння тіла». І нарешті — тут не згадується про жодну благодать, яка би мала людині допомогти…
Однак не варто дивитися на наведений фрагмент саме так. Ігнатій просто був, як і будь-яка інша людина, заглиблений у той час, коли жив, і в теологію того часу.
Натомість варто собі регулярно нагадувати, щоб Бог створив нас із любові й хоче нашого щастя. А найбільше щастя для нас — це виявити Його присутність. То Він сам, повнота любові, — мета нашої життєвої подорожі. Якщо ми пам’ятатимемо про цю почесну мету, задля якої живемо, нам легше буде віднайти внутрішній лад і гармонію:
«Інші ж речі на землі створені для людини і для того, щоб допомагати їй у досягненні мети, для якої вона створена.
Із цього випливає, що людина повинна використовувати їх тією мірою, якою вони їй допомагають у досягненні мети; а ще вона повинна від них звільнятися, якщо вони є перешкодою в досягненні тієї мети».
Коли ми пам’ятаємо про мету, це змінює ставлення до тимчасових, минущих земних справ і речей; а це веде до свободи (як кажуть єзуїти — «святої байдужості»). Якщо ми хоч трохи наблизимося до цього ідеалу, нам буде легше приймати в житті добрі рішення, вибирати більше добро (по-єзуїтськи «магіс») замість меншого добра.
4.Намагайтеся зрозуміти, що каже інша людина, і не кваптеся критикувати її
«Кожна добра людина повинна бути більше схильною виправдати висловлювання ближнього, аніж засудити. Якщо ж не може сказаного виправдати, нехай спитає його, як він сам це розуміє; а якщо той розуміє неправильно, нехай виправить його з любов’ю. А якщо цього недостатньо — нехай шукає всіляких відповідних засобів для того, щоб інший, це (висловлювання) добре розуміючи, міг захиститися».
Наскільки ж краще жилося б усім на світі, якби ми дотримувалися цього правила! А ми чомусь любимо критикувати інших замість того, щоб постаратися їх зрозуміти.
Святий Ігнатій запропонував це правило, бо знав, що духовний розвиток людини — це не лише пізнавання Бога в тиші, а й правильне ставлення до людей, яких ми зустрічаємо щодня.
фінансово.
Щиро дякуємо!
