У неділю 6 лютого 2022 р. в житомирському конкатедральному храмі св. Софії відбулась екуменічна молитва за участі представників християнських Церков і церковних спільнот Житомира та області.
Чому екуменічний молебень вирішено провести в лютому, якщо Тиждень молитов про єдність християн (18-25 січня) уже давно закінчився? По-перше, тому, що молитва про єдність це не якийсь «одноразовий захід», пройшов, відзначили і вдовольнилися. Молитва про єдність християн це взагалі наше постійне завдання, а тим більше у часи загрози та небезпек. По-друге, тому, що цього року в Раді Церков Житомирщини головують саме римо-католики, а єпископа Віталія Кривицького, ординарія Київсько-Житомирського, в Україні довго не було, він мав тривалий виїзд за кордон. Отож після його повернення Рада Церков Житомира та області вирішила провести екуменічний молебень у першу ж можливу неділю.
— Спільні молитви Рада Церков Житомира та області практикує вже кілька років, — сказав для CREDO єпископ Віталій перед початком молебню. — На цю молитву найчастіше збираються саме представники Ради, які вже «розсмакували» спільно проведений час. Це час спільної молитви, спільних відповідей на виклики сьогодення. Сьогоднішня зустріч — у нашому, римо-католицькому храмі; потім будуть також зустрічі по храмах інших конфесій: власне, в понеділок 7 лютого буде наступне засідання житомирської Ради Церков, де вирішиться порядок проведення наступних молебнів. Такі зустрічі ми влаштовуємо раз на рік, але в кілька зустрічей, по різних храмах; ми не тримаємося строго Тижня молитов про єдність християн, а проводимо молитви, коли є можливість. У практиці Ради християнської Церков Житомирщини спільна молитва, спільні справи, пошуки спільних доріг — це завдання на щодень, а не у зв’язку з якимись окремими датами. До участі в молитві запрошуємо всіх вірян, а також просимо їх про молитовну підтримку нашого головування в Раді, щоб цей час був плідним у розпізнанні Божого слова та виконанні його.
Після недільної вечірньої Меси у храмі св. Софії настоятель парафії о. Віталій Безшкурий оголосив, що зараз почнеться екуменічна молитва, і попросив вірних не розходитися, попри вечірню пору. Варто зазначити, що були не тільки ті, хто залишився після Євхаристії. Для участі в молебні, який оголошували ще тиждень тому, прийшли інші, хто хотів взяти участь саме в такій спільній молитві. Також були священики житомирських парафій, секретар єпископа та представник влади — секретар міської ради Житомира Віктор Клімінський.
Екуменічний молебень був присвячений не тільки своїй очевидній основній темі — єдності християн, але також молитві про захист нашої Батьківщини в годину небезпек. У цьому відношенні можна сказати, що, попри інституційну різність християнських Церков, відмінності у вченні та всьому іншому, єдність християн на прикладі цієї конкретної зустрічі була очевидна. Всі зібрані молилися до Єдиного Бога, причому звертаючись до вівтаря, де у дарохранительниці є Пресвяті Дари — Євхаристійний Ісус. Це була молитва про Боже помилування для порізнених дітей, про розуміння одне для одного, про мудрість для вчителів, вихователів і правителів, про Божий захист для нашої Вітчизни, про подальші діла в однодумності та любові. Молебень, проведений католиками, був побудований за католицькою традицією: це була «майже Меса», з читаннями, псалмом, Євангелієм, проповіддю і Молитвою вірних; тільки не було консекрації дарів і Причастя, що зрозуміло. Як зазначив єпископ Віталій, молебні по інших храмах відбуваються згідно з тамтешніми звичаями і традиціями: наприклад, у харизматичних протестантських спільнот немає такої формалізованої молитви, як наша Вечірня. Але якщо у протестантів молебні відбуваються зі співом прослави, то католицький молебень відбувся зі співаною Вечірнею, за яку єпископ по завершенні дякував хористам і органістці, с. Гелені Гонгало.
Єдність у Божій руці
Проповідував на екуменічному молебні єпископ Віталій Кривицький, а запрошеним гостям, членам Житомирської обласної Ради Церков, слово надали на завершення. Єпископ Віталій зосередився на коментарі до першого читання екуменічного богослужіння — з 37 розділу пророка Єзекиїла.
— Ми розпочали цю молитву з того, з чого взагалі розпочався світ: із прославлення Бога. Але потім у світ прийшов гріх. Люди розірвали зв’язок із Богом, з іншими людьми та з природою навкруг себе. Можна подумати, що людині подобається таке порізнення. Але ні — воно подобається дияволу. Він нічого не може створити, він може тільки спотворити, зруйнувати, порізнити. І первородний гріх із його наслідками дияволу «вдався». Молитва про єдність теж належить до долання наслідків первородного гріха! В останні дні свого земного життя Господь Ісус молився, щоб Його учні були «одно». Чи християни в ті дні мали різні Церкви? Ні, але поділи між ними вже були: і коли апостоли «ділили місця в Царстві небесному», і коли сперечалися, хто з них більший… Ми сьогодні читаємо те саме Євангеліє і говоримо у своїх спільнотах про єдність християн. Про єдність тих, хто хоче «увійти вузькою брамою». Тобто нас усіх — багато, але ми всі хочемо увійти одними дверима на небеса. Господь сказав, що широка брама веде не туди…
Надійшло до мене таке слово Господнє:
«Ти ж, сину чоловічий, візьми одну палицю й напиши на ній: Юді та синам Ізраїля, що з ним у союзі. Потім візьми другу палицю й напиши на ній: Йосифові й усьому дому Ізраїля, що з ним у союзі.
Пристав одну до одної, щоб вони стали однією палицею, щоб вони в твоїй руці були одне.
І як питатимуть тебе твої земляки: Чи не з’ясуєш нам, що це має значити? —
то ти скажи їм:
Так говорить Господь Бог: ось я візьму палицю Йосифа, що в руці Ефраїма й колін Ізраїля, що з ним у союзі, і прикладу їх до палиці Юди і зроблю їх однією палицею: вони будуть у моїй руці одне.
(Єз 37, 15-18)
У читанні з пророка Єзекиїла, — продовжив єпископ Віталій, — показано, що в Бога є свій задум щодо порізнених людей, щоб вони були разом, були чимсь єдиним. Навіть ті люди, що сильно розійшлися і кажуть: як це ми можемо бути разом? — бо дуже багато одні одним насолили. Бог каже, що має зробити пророк. Він приходить до людей тоді, коли вони все попсували, слухаючи «натхнень» злого духа, але каже, що Він може все змінити. Слово Боже каже: коли вони будуть У МОЇЙ РУЦІ. Коли щось опиняється в одній руці, воно «покликане» бути разом. Навіть коли ми будемо ходити своїми стежками, але запрагнемо бути в одній руці Господа, то Він може зробити те, що для нас неможливе: об’єднати те, що люди не знаходять способів об’єднати. Ось зараз Він єднає нас, людей, які живуть за своїми календарями, за своїми церковними правилами, навіть у церковному вбранні відрізняємося одні від одних, — але ми можемо спільно молитися до нашого Небесного Отця, до Сина Божого, який нас спас, і до Духа Святого, який нас наповнює. Ми будемо молитися про мир у нашій державі, але де може бути мир, якщо людей щось роз’єднує? Тому ми молимося про мир, спільно з тими людьми, яких, може, самі не можемо зрозуміти, — щоб добрий Господь сам нас об’єднав. На сьогоднішній молитві ми, тут присутні, є знаками прагнення до миру. Завтра на засіданні Ради Церков Житомирщини, коли ми сядемо до столу і будемо вирішувати робочі питання, ми теж будемо знаками цього миру. Нехай Господь благословляє, щоб нам усім бути такими знаками, щоб ми всі були в Його руці, — тоді ми принесемо відповідні плоди.
Чи живе тут Христос?
— Я дякую Богу за цю молитву, — сказав у своєму слові представник баптистів, широко знаний і шанований на Житомирщині Данило Михайлович Виноградський, Почесний член обласної Ради Церков. — Господь Ісус молився, щоб усі ми були одне, і в нього була причина, щоб просити цього у своїй останній молитві! По дорозі до Єрусалима Він бачив, що учні ще не готові до того, щоб бути в єдності. Вони заборонили діяти чоловікові, який виганяв бісів іменем Христовим: чому? — «бо він з нами не ходить»! А ми всі, по всіх Церквах, — звісно, якщо ми щиро віддали Богові своє серце! — подаровані Богом Отцем Ісусові Христу. Якщо Бог нас Святим Духом покликав до нового, християнського життя, то ми будемо єдині — в небі; а тут, на землі, ми маємо показати цьому світові, що ми — рідні одне одному.
Тему близькості й рідності одне одному продовжив запрошений до слова єпископ Олександр Дехтяренко, який у Раді представляє Церкву Заповіту Ісуса Христа. Рада, відзначив він, об’єднує представників 11 конфесій Житомира та області. За всієї різнорідності, члени Ради не те що не сваряться — вони дружать, голосування відбуваються безконфліктно
— Я навіть такого не пам’ятаю, ніколи не були один проти одного, всі були «за», — відзначив він. — Ми всі виховані по-різному, але нас об’єднує віра в Христа, і це набагато важливіше за все інше. Головне, це щоб віра була щира. Я своїм братам інколи кажу на служіннях, повчаючи: ви так молитеся, що не вражаєте ні мене, ні Бога. Мій брат-православний просто перехреститься — але він це робить так сильно, що це вражає більше, ніж твої руки, довго піднесені в молитві, поки ти думаєш про щось своє! Якось ми в розмові з митрополитом Никодимом [керуючий Житомирською єпархією УПЦ. — Прим. авт.], розговорившись про відмінності між нами, вирішили порахувати, скільки загалом у кого до парафій людей ходить. Нарахували аж зо 25 тисяч. А скільки людей у місті? — 250 тисяч. Я запитав: владико, а куди інші ходять? І куди вони підуть, коли земне життя закінчиться? То чи варто нам сваритися і мірятися, чим ми відрізняємося? А ще гірше, коли ми на своїх служіннях будемо говорити: та ті православні!… та ті католики!… та ті протестанти!… І людина, яка могла би прийти до Христа, — почувши таке недобре свідчення, зовсім нікуди не піде, до жодної Церкви! Нехай збудеться заповідь Христа: ЗА ТИМ пізнають вас люди, як ви будете любити одні одних.
Отець Олег Лучка, настоятель греко-католицької парафії св. Василія Великого (УГКЦ), розповів про традицію, яку мають редемптористи. Вони, проголошуючи місії, мають право ходити до громадських установ, лікарень, домівок. Один місіонер, постукавши, запитав: «Чи живе тут Христос?» Так я запитував своїх парафіян: чи живе у нас Христос? Те, чи ми будемо разом, вирішує кожен з нас. Для чого я молюся, для чого в мене вдома лежить Святе Письмо, якщо я, читаючи його, не вмію примиритися з людиною обік мене? Дай Боже нам шукати того, що нас об’єднує, і «накопичувати» між собою єдність. На цій зустрічі я бачу приклад братерського єднання, і це те, за що Господь молився. Боже допоможи, щоб на запитання священника, чи живе тут Христос, ми могли відповісти: Він тут живе.
фінансово.
Щиро дякуємо!
