В суботу 12 лютого 2022 р. десятеро священників зібралися на Святу Месу біля вівтаря в каплиці сестер-бенедиктинок у Житомирі. Богослужіння очолив Апостольський нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас.
На тижні, 10 лютого, був спомин св. Схоластики, сестри св. Бенедикта і співзасновниці, разом із ним, західного монастицизму. Сестри-бенедиктинки житомирського абатства запросили на святкування дня своєї покровительки Апостольського нунція, влаштувавши свято у найближчий вихідний.
Вітаючи його перед початком богослужіння, с. Клара Свідерська сказала, що сестри раді прийняти те, що через особу Нунція в Україні хоче сказати Папа: «у Вашій особі невидиме стає видимим». Свята Меса була звершена в намірі миру в нашій державі. Її співслужили, зокрема, духівник монастиря о. Ришард Федерчик та священники міста Житомира.
— Бог не так дбає про земні сторони нашого життя, — зокрема, сказав Нунцій у проповіді, — тобто про те, чи у нас здоров’я добре, чи нам вистачає грошей, чи ніхто на нас не нападає війною: ці речі дуже важливі, однак для Бога вони не є пріоритетними, — як для Нього пріоритетом є те, щоб наша душа прямувала до Нього, була Йому вірною нареченою. Тому Бог веде нас у пустелю, на віддалі від звичних речей нашого буття. У цьому сенсі пустеля, піст, страждання стають для нас величезним даром. Коли ми про це розмірковуємо, то впадаємо в спокусу сказати ті ж самі слова, що й апостоли Ісуса: це жорстока мова, хто може її слухати!
Це сильні слова, але це Божі слова. Слухаючи їх, ми закликаємо благодать Божу, бо саме тут вирішується наша єдність із Богом.
Звершення Євхаристії у монастирі бенедиктинок має ту особливість, що головний служитель з Ісусом Євхаристійним іде до сестер у кляузурову частину, закриту для загального доступу, а потім причащає присутніх вірних. Цього дня житомиряни, як «свої», хто часто приходить на Месу до каплиці сестер, так і католики різних парафій міста, мали змогу прийняти Тіло і Кров спасителя з рук Апостольського нунція. Також Його Преосвященство під кінець богослужіння благословив кожного реліквіями святих Бенедикта і Схоластики.
З нагоди урочистості покровительки житомирського абатства на завершення Меси відбулось поклоніння Ісусові у Пресвятих Дарах, зі співом подячного гімну «Тебе, Боже, прославляєм».
«Господи Ісусе, скажи слово — тільки одне слово! — і Україна буде захищена!» — закликав Апостольський нунцій перед уділенням кінцевого благословення, і завершив обряд належною формулою: «В> ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».
Амінь, — відповіло згромадження, тобто, власне, Церква. І> це було сказано не тільки на завершення формули, але, безсумнівно, як ствердження молитви архієпископа про Господнє слово миру для України.
А потім свято несподівано продовжилося, коли до каплиці завітав єпископ Леон Дубравський, ординарій Кам’янець-Подільський, зі своїми відомими на всю Україну «ангелами» — семінаристами, що співають колядки. «Так, час Різдвяних свят закінчився! — експресивно вигукнув брат Хоакін. — Але Різдво завжди з нами, тому що Бог прагне народжуватися в наших серцях!» Співочі «ангели» єпископа Леона розвеселили і сестер, які стали танцювати, і Апостольського нунція, який аж не втримався і трохи побарабанив у тамбурин. Свято вдалося! Сестри подарували нунцієві виготовлений ними хрест. А єпископ Леон, за своїм звичаєм, «засіяв» каплицю цукерками на завершення своєї коляди.
— Звісно, неможливо поїхати на всі свята, куди запрошують, — сказав у коментарі для CREDO архієпископ Вісвальдас. — Так, я ось щойно домовився про участь у Хресній дорозі в Шаргороді на 6 березня. Шаргород — це така відома святиня, важлива. Для мене ці запрошення — добра нагода, бо моє служіння розпочалося недавно: пізнати Україну, пізнати спільноти, братів і сестер, молитися з ними, відвідувати різні місця, коли є така можливість. Тому що це, на жаль, не завжди можливо: багато роботи в офісі. Це не тільки дипломатична діяльність, а переважно адміністративні справи, церковні, бо є дуже багато питань, які треба розглянути, і всі фінансування, які мають пройти через нунціатуру, прохання, відповіді, листування з Римською курією, різними її дикастеріями…
— А зараз, певно, всіх найбільше цікавить, коли в Україну може приїхати Папа і чи ми готові його зустріти.
— Коли Папа вирішить, і якщо він вирішить, приховати такого рішення не вдасться, знатимуть всі! Чи всі готові? — насамперед, має бути готовою державна влада, а вона вже запрошує. Папу запрошують і Римо-Католицька Церква, і Греко-Католицька, віруючі чекають. Сама держава Україна, в такий її тяжкий момент, звісно, чекає: ми чекаємо! А рішення залежить виключно від самого Папи Франциска.
— Як, за Вашими відомостями, розвивається справа з київським храмом святого Миколая?
— У Києві є такий храм, святого Миколая, що навіть як на нього подивитися тільки зовні — то видно, що це храм Божий, це ніяка не музична споруда. Таких місць набагато більше, зокрема, у Львові я в день Різдва молився у храмі Марії Магдалини, який є музичною залою. Це, звісно, зовсім незрозуміло: як такі храми можуть досі залишатися будівлями для культурних заходів? Якщо говорити конкретно про храм св. Миколая, влада його теж обіцяла передати; вона це обіцяла ще папі Йоану Павлу ІІ, уже святому папі… Я молюсь йому особисто, бо я його особисто знав, щоби він допоміг у цій справі: щоб ми якнайшвидше могли повернути собі храм св. Миколая. Я молюся про це щодня!
— Ви сказали у проповіді такі складні слова — що навіть війна може бути для Бога не такою вже важливою справою…
— Не те що неважливою; це питання дуже важливе. Але все-таки, у порівнянні, — не найважливіше. Ісус нам казав, і не раз: Я залишаю вам мир, але це не означає, що вас не будуть переслідувати, не означає, що у вас усе буде спокійно — Я даю вам інший мир! Навіть апостолам Ісус миру не обіцяв. Але, звісно, ми маємо право молитися за мир, ми прагнемо миру. Тому цю молитву ми віддаємо Господу з вірою.
фінансово.
Щиро дякуємо!
