Важке дитинство, деспотична й похмура мати, яка глибоко її зранила. Багато років вона не могла оговтатися від цього. Хто знає, що могло би статися, якби одного разу…
Марія де Маттіас прожила всього 61 рік. У 29 заснувала згромадження Сестер Поклонниць (Адораток) Крові Христа і школу для дівчат. «Я сумую лише за Розіп’ятим Ісусом, не хочу нічого іншого, крім Розіп’ятого Ісуса, люблю лише Розіп’ятого Ісуса, не шукаю нічого іншого, крім Розіп’ятого Ісуса» — писала вона в листі.
Марія де Маттіас упродовж свого життя відкрила 70 філій. Померла в ореолі святості. Але вона не народилася святою. Важке дитинство, деспотична й похмура мати, яка глибоко її зранила. Багато років вона не могла оговтатися від цього. Хто знає, що могло би статися, якби одного разу…
Початок
Був дуже холодний день 4 лютого 1805 р. У маленькому селі Валлекорса, що в Італії, Джованні й Октавія де Маттіаси чекали на народження ще однієї дитини. Після важких пологів народилася дівчинка. Вона була другою з чотирьох дітей подружжя.
Сім’я була заможною, але часи — важкі. Хаос, викликаний наполеонівськими війнами, призвів до пограбувань і нападів. Сім’я рідко залишала маєток, а Марія, згідно з духом часу, коли дівчата не здобували офіційної освіти, не ходила до школи.
Але її освіта і формування були важливі для батьків. Читати і писати її навчили вдома. Книжок не бракувало: батько дбав, щоб у бібліотеці були важливі твори, зокрема духовні.
Стосунки в сім’ї були не найкращими. Пані Октавія мала деспотичний характер, була розчарована і втомлена життям, зазвичай шукала тиші й безлюдних кімнат. Коли виконувала домашню роботу, то нарікала і мала до всього претензії.
Жінка не виявляла ніжності, а дитячі забави чотирьох малюків дуже її дратували. Вона реагувала криком, часто їх била. Вона не вміла виказувати ніжність, не обіймала їх і не влаштовувала спільних розваг.
Важка мама, важка дитина
«Ти кара Божа!» — кричала мати, коли маленька Марія бігала, розкидаючи одяг по всьому будинку. «Але, мамо, що я зробила?» — казала дівчинка, безпорадно стоячи посеред кімнати.
Характер Джованні де Маттіаса був протилежний дружині, але, щоб пом’якшити її вдачу, він не заперечував методів виховання дружини. Він пробував компенсувати брак ніжності, коли сам займався дітьми.
Саме з ним Марію пов’язувала справжня любов. Це батько навчив її молитися і ввів у духовне життя. Мами дівчинка швидше уникала, хоча з роками бачила в її поведінці скоріше невміння, ніж злу волю.
Але в підлітковий період, через холодне ставлення матері, Марія стала уникати людей, займатися собою, сиділа в кімнаті й не виказувала почуттів. Вона часто сиділа перед дзеркалом, мовчки розчісувала волосся і могла робити це годинами. Там вона була у безпеці, але дуже страждала.
Перша зустріч: Любов є!
На стіні кімнати, навпроти туалетного дзеркала, висів образ Божого Материнства. Коли Марія сідала на стілець, то поруч зі своїм сумним обличчям бачила у дзеркалі Марію, яка тримала на руках маленького хлопчика.
З роками вона взагалі перестала звертати на це увагу, але одного дня почула в глибині душі, що Марія, яка відображається у дзеркалі, кличе: «Йди до мене…» Це було шоком для дівчинки.
Сльози потекли по її щоках, вона не знала, що робити, але, за давньою порадою батька, молилася всім серцем, щоб Діва Марія сказала їй, що робити, що далі, адже вона мучиться й страждає і не хоче цілими днями сидіти перед дзеркалом, але не може вийти з кімнати, боїться діяти, боїться жити…
І сталося щось дивовижне. Марія де Маттіас, яка все життя тужила за ніжністю матері, за теплом, за поцілунками, відчула — і фізично, і в глибині серця — материнську любов Богородиці.
Тепло наповнило її тіло, вона почувалася зануреною в любов і огорненою любов’ю. Всі недоліки, всі рани, яких завдала їй жорстка й похмура мати Октавія, за мить заповнила й вилікувала Марія! Це була революція. Зі стільця перед дзеркалом встала зовсім інша людина.
«Не бійся, Я тобі допоможу»
Відтоді розмови перед образом стали найпрекраснішими митями дня. «Пресвята Мати, дай мені світло», — повторювала дівчинка. Вона багато молилася. Радикальна зміна відбулася в її серці й визначила напрям життя, дала впевненість і силу, але не перетворила Марію на нову: дівчина мусила докласти зусиль до становлення.
Молитися їй було важко. Вона звинувачувала себе в тому, що замало любить, шукала те полум’я, яке відчула під час чуда перед дзеркалом. Наполегливо йшла вперед, не відступала — це був успіх. Час від часу дівчина відчувала, що Марія поруч і допомагає їй.
Вона проводила довгі години, сидячі перед образом. У сльозах, без слів. За якийсь час дівчина зрозуміла, що Марія показує їй свого Сина і пробуджує бажання полюбити Його всім серцем і на все життя, бо це Він відкупив душу своєю дорогоцінною Кров’ю.
Марія не все розуміла, але почала сміливо просити Матір і не соромилася зізнатися Їй, що не розуміє. «Маріє, допоможи мені палати любов’ю до Ісуса і до Тебе. Скажи мені, що маю робити, щоб подобатися Твоєму синові?» — просила вона.
І — о диво — на цій молитовній зустрічі Марія, вказуючи на Голготу, запросила її ступити на цей шлях. «Не бійся, Я допоможу тобі», — відповіла Вона на страх, який торкнувся серця дівчини.
Обітниця нового шляху
Домашній санктуарій перед дзеркалом був для Марії раєм; але вона усвідомлювала, що не зможе провести там усе життя і що потребує допомоги, провідника. 1988 року в храмі у Валлекорсі було заплановано народні місії. Туди з проповідями приїхав 36-річний священник о. Каспер дель Буфало, засновник Місіонерів Крові Христа, який роками невтомно проповідував в охопленій хаосом Італії.
У ньому палали вогонь і любов Христа. Коли цей священник ставав перед людьми — а він проповідував також і бандитам, що ховалися в горах, — мало хто опирався переміні життя; він влаштовував своїм слухачам духовний землетрус.
Коли 1822 р. о. Каспер вийшов на амвон у Валлекорсі, він струсонув життя Марії де Маттіас. Їй було тоді 17 років, вона любила Бога і знала, як Йому це показати — вона хотіла бути виключно Його. Але що це означає? Не може ж вона сидіти вдома перед образом і розмовляти з Марією?
Дівчина розпочала молитовний штурм, щоб чітко побачити, що вона має робити. І зійшла благодать! Марія побачила в серці «багато монахинь, об’єднаних у Бозі, й почула: “Це твої товаришки, яких ти пізніше впізнаєш у своїх доньках”», — згадував у промові на похороні Марії о. Джованні Мерліні, її багаторічний духовний керівник і соратник св. Каспера дель Буфало.
Готова любити
У 1834 р. Марії було 29 років. Минуло 12 довгих років після її навернення. Від замкнутої, несміливої дівчини, яка боялася людей і годинами сиділа перед дзеркалом, не залишилося й сліду. В ній відбула внутрішня метаморфоза, тому, коли єпископ дієцезії Ананьї Джузеппе Марія Лаїс попросив її відкрити школу для дівчат в Акуто, вона відразу погодилася.
4 березня 1834 р. Марія де Маттіас заснувала згромадження Сестер Адораток Крові Христа, головним завданням яких було «дати всім пізнати ніжну любов Небесного Отця й Ісуса, Розіп’яту Любов».
Марія була переконана, що будь-яка суспільна реформа народжується в серці людини, а та змінюється тільки тоді, коли зрозуміє, що цінна в очах Бога і є предметом Його любові. Ісус, Бог і Людина, не пролив би свою Кров за того, кого не любив би безмежною любов’ю.
Кожен день свого життя, від навернення до дня своєї смерті 22 серпня 1866 р., Марія де Маттіас присвячувала тому, щоб «жодна крапля Божої крові не була пролита даремно». Вона наслідувала в цьому Богородицю Марію, в Ній вбачала першу поклонницю Крові Христа. Знала, що Марія завжди веде до Ісуса, це — мета Її життя.
«Шукаймо розради в дорогоцінній Крові і в Пресвятій Матері, яка не перестає виливати на нас своє милосердя», — написала Марія де Маттіас у своєму листі 1842 р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
