Колись, далекого 2013 року, я сказала такі слова: «Смотрич — це місце, куди треба їхати у разі війни; здається, тут можна пережити будь-яке лихо».
Тепер, у 2022 році, ці слова набули насправді пророчого змісту. Коли стало зрозуміло, що задля безпеки дітей і цілісності власної нервової системи краще виїхати з Києва, який дедалі більше нагадував укріплену фортецю, що готується до штурму, в мене навіть не виникло запитання щодо того, куди саме податися.
«Сіли. Потяг схожий на філіал чистилища», — написала я у Телеграмі друзям, коли вщент заповнений людьми поїзд на Кам’янець-Подільський нарешті рушив від київського вокзалу. Чистилища — тому що наприкінці цієї дороги, яку багато хто з людей долав, стоячи у проходах задушливого вагону, впритул одне до одного, в оточенні змучених дітей і переляканих домашніх тварин, чекала надія.
Живих свідків надії ми несподівано зустріли на станції Козятин. Місцеві люди, знаючи, що коїться сьогодні на вокзалах і в потягах за умов, коли квитків немає як явища, всі поїзди вважаються евакуаційними і вагони заповнюються за принципом «скільки влізе», — не залишились осторонь чужих випробувань (та й чи бувають вони у нас сьогодні насправді чужими?). Вони зустрічають на станції втомлені потяги зі втомленими людьми і передають усередину по руках пакунки з пиріжками та канапками і пляшки з водою. Мимоволі згадуються десь прочитані свідчення арештантів часів сталінських репресій про те, як селяни пропихали їм їжу та воду у щілини «телячих вагонів», що везли їх до Сибіру.
Конгрегація Страстей Господніх — така повна назва конгрегації пасіоністів. У часи найгіршого лиха, яке спіткало Україну за всі роки незалежності, харизма цього згромадження набуває особливого значення. Монастир отців-пасіоністів у Смотричі нині став притулком для багатьох стражденних людей — дехто залишається тут на одну-дві ночі, перш ніж рушити далі; інші ж затримуються на довший час. Отці зустрічають кожного з любов’ю та миром у серці, якого так бракує сьогодні кожному з нас, пропонуючи не тільки дах над головою та їжу, а й духовну поживу. За словами пана Віктора, одного з перших вимушених переселенців, від початку війни через монастир пройшло вже кілька сотень людей, які втікають від смерті й жахіття війни.
«Ми з Києва… нам сказали, що зараз тут найбезпечніше», — ділиться одна з новоприбулих жінок. Попри те, що ворог всіма силами намагається довести нам протилежне: що в Україні сьогодні не залишається безпечних місць, — у це дуже хочеться вірити: хоча тут теж лунає дзвін, сповіщаючи про повітряну тривогу і закликаючи спускатися у бомбосховище; теж іноді можна почути літаки, які летять «звідкись кудись», і мимоволі помолитися про те, щоб це були «наші», а не «їхні».
Фото: о. Лукаш Анджеєвський СР
«Ніколи не думав, що мені доведеться у житті побувати ще й комендантом табору біженців, — каже місцевий настоятель, о. Віталій Слободян СР. — Але у Бога свої плани».
Тимчасові мешканці монастиря пасіоністів мають налагоджений побут. Чергування на кухні, прибирання приміщень, заготівля дров, розвантаження машин із гуманітарною допомогою — для кожного знайдеться своя робота заради того, щоб це місце було справжнім затишним домом для кожного, хто знайшов тут прихисток. Серед переселенців багато сімей з дітьми — для них тут обладнано ігрову кімнату; до того ж, у їхньому розпорядженні ціле монастирське подвір’я, де можна вільно гратися. «Мені тут веселіше, ніж удома», — щиро каже бабусі по телефону моя шестирічна донька, яка ще не розуміє всього жаху, в якому опинилася країна.
Отці-пасіоністи тримають двері відкритими і для братів наших найменших, які рятуються від війни разом зі своїми господарями; тому на території монастиря мешкають коти, собаки, папуги і черепаха.
З перших днів українські пасіоністи мають велику підтримку з усього світу. Отець Лукаш Анджеєвський СР, провінціал польсько-української провінції згромадження, особисто супроводжує вантажі з гуманітарною допомогою, які приходять сюди через польський кордон: одяг, їжа, ліки, гігієнічні засоби тощо. Отці-пасіоністи у Смотричі опікуються також Домом милосердя, який вони заснували, а працюють там сестри-шаритки: це будинок для хворих, самотніх і немічних людей, які сьогодні почуваються особливо уразливими. Отці також перебувають на зв’язку з Генеральним настоятелем згромадження, отцем Йоахімом Реґо СР. Під час візиту провінціала вони мали з ним зустріч онлайн, докладно розповідаючи про своє становище і про страждання людей, які шукають притулку в монастирі.
Фото: о. Лукаш Анджеєвський СР
Фото: о. Лукаш Анджеєвський СР
Фото: о. Лукаш Анджеєвський СР
«Безпосередні зустрічі та розмови, які тривали до пізньої ночі, дозволили нам краще зрозуміти найнагальніші потреби і підготувати план подальшої допомоги нашим побратимам в Україні, — написав у своєму Фейсбуку о. Лукаш. — Ми повертаємося до роботи й будемо надалі інформувати про ситуацію в Смотричі, де з’являється дедалі більше біженців з усіх куточків України».
фінансово.
Щиро дякуємо!
