Сестри зі згромадження Святого Йосифа служать у Стрию вже багато років. Садочок св. Зиґмунта Гораздовського, яким вони опікуються, — дуже популярний; щоби віддати сюди дітей, стрияни буквально стають у чергу.
За роки своєї праці на цій ниві сестри заслужили на довіру та повагу мешканців міста.
Сьогодні у стінах садочка тихо і порожньо. Сумують рибки в акваріумі й черепашка; і навіть іграшки, здається, скучили за дітками. Садочок спорожнів 24 лютого. Почалася війна.
Сестра Наталіс Гавриш, директорка цього закладу дошкільної освіти, показуючи приміщення садочка, звертає увагу на те, що мішечки зі змінним одягом та взуттям (дбайливо підписані й акуратно розвішані на гачках) залишаються на своїх місцях:
— Зазвичай, на час канікул чи карантину, батьки упродовж двох-трьох днів забирали речі дітей додому. А зараз усе залишили тут. Це дає мені якусь надію, що скоро ми всі знову побачимося і наш садочок оживе. А поки що ми підготували ці приміщення для біженців: поклали матраци, підготували постіль і готові будь-якої миті прийняти тих, хто шукає місця для ночівлі та перепочинку у важкій дорозі. У нас уже затримувалося декілька багатодітних родин дорогою до кордону; зараз вони у безпечному місці.
Оговтавшись від першого шоку, сестри зрозуміли, що не можуть бездіяльно очікувати на зміни, і почали шукати способів пришвидшити перемогу українського війська. Тож запропонували свою допомогу в пошитті тактичних жилетів. Так запрацювала швейна майстерня св. Йосифа.
Кожний тактичний жилет «заряджений» на захист молитвою сестер, бо вони впевнені, що без молитви не буде перемоги; а також їхньою щирою вірою та впевненістю у тому, що настане для України справедливий мир. До кожної «розгрузки» сестри пришивають освячений медальйон із зображенням Пресвятої Діви Марії.
— Шиємо і молимося розарій, слухаємо новини про нашу армію. Не занедбуємо наших чернечих молитов у каплиці, маємо адорацію Пресвятих Дарів. Бо що ж це за допомога армії без молитви! Спершу молитва, а тоді інша робота, —кажуть сестри.
Сестра Наталіс показує монастирську бібліотеку, яка тепер перетворилася на швейний цех. Тут працюють с. Теона, с. Фіделіса, с. Захеуша, с. Олена та с. Ольга. Кожна має свою ділянку роботи і відповідає за інший етап, а ефекти їхньої спільної праці поїдуть до воїнів на передову.
Про те, що роблять, сестри розповідають, не зупиняючи швейних машинок та оверлоку:
— Крім тактичних жилетів, ми ще шили для наших воїнів балаклави і в’язали бафи, щоб їм було в шию тепло і не натирало спорядження. Сестра Теона купила нитки і ми всі плели, котра не вміла — навчилася. Ми не рахували, але штук із десять таких бафів наплели, ну і, може, з п’ятдесят балаклав. Крім шиття, ми ще розвозимо харчі, якими нас підтримує парафія в Лімановей у Польщі. Тож поки війна і садочок не працює, ми так втілюємо гасло нашого згромадження: «Серце з Богом, руки в праці».
А ще с. Наталіс розповіла, як на третій день після початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України вона згадала про «стратегічні» запаси речей, які раптом виявилися дуже корисними:
— Ми досить довго тримали на горищі речі, які ще попередній настоятель парафії привіз до нас із Польщі після розформування військової частини: похідні ліжка, матраци, військові намети. Буквально напередодні війни ми збиралися все це викинути, але с. Захеуша поїхала, а я сама не дала би ради цього позбутися. І ось на третій день війни я пригадала про ці речі й домовилася віддати все для війська. Коли хлопці вантажили цей скарб, то сказали: судячи з кількості, скидається на те, що ми серйозно готувалися до війни. А ми просто були раді, що могли допомогти.
Ці енергій духовні дочки святого Зиґмунта Ґораздовського налаштовані дуже рішуче і їхній покровитель, св. Йосиф, може пишатися тим, скільки серця й віри, вкладають сестри у своє нове служіння. А для українських воїнів сестри мають особливе побажання:
— Ми дуже хочемо побажати нашим воїнам духа відваги! Ми за вас дуже молимося, щоб ви в Ім’я Боже перемагали! Шиємо для вас і молимося за кожного. Бог з нами, переможемо! Слава Україні!
фінансово.
Щиро дякуємо!
