Навіть на тлі звірств у Бучі та інших українських містах можна досі почути твердження, що вже набило оскому й не викликає нічого, крім гніву: про необхідність відділяти «вєлікую» культуру від воєнних злочинів, які коїть російська армія — за масової підтримки свого народу.
Знецінення і дегуманізація ворога — не новий метод, хоча російська пропаганда сягнула в ньому нових висот (чи то пак, пробила нове дно). І саме культура завжди виступає ефективним інструментом у руках пропагандистів. Кінематограф же, завдяки своїй масовості, популярності й доступності, відіграє тут особливу роль, і сьогодні ми пожинаємо жахливі криваві й отруйні плоди його впливу як на російських, так і на українських глядачів.
Віталій Гордієнко, український актор та автор просвітницького Ютуб-каналу «Загін кіноманів», переглянув низку російських фільмів, що знімалися до 2014 року. Він досліджував, як через кінематограф у голови росіян послідовно закладалася думка про українців як про зрадників, боягузів і недолугих недоумків, яких необхідно прищепити до «вєлікой руской культури» — або ж знищити.
Дивитися це відео непросто, але важливо для того, щоб чітко усвідомлювати: всі у буквальному сенсі вбивчі ідеологічні наративи з’явилися в російському кіно не вчора, і навіть не після Революції гідності. Зомбування росіян через накачування пропагандистськими тезами про «можем павтаріть», «хохлів-фашистів», «кримнаш», «собачу мову»; про нібито штучність української культури й державності, а отже — відсутність права на суверенітет; про жадібність і тупість українців та їхню схильність до підлості й зради: все це тривало десятиліттями. Варто також подумати про те, що в ті часи, коли стосунки між Україною та росією ще вважалися «дружніми», ці фільми користувалися популярністю і серед українців, привчаючи їх до думки про власну меншовартість, вторинність і нікчемність на тлі нібито мудрого і могутнього «старшого брата».
фінансово.
Щиро дякуємо!
