Ознаки смерті душі є так само, як і ознаки смерті тіла.
«Він живий чи помер?» — справді, це важливе запитання. Як визначити, чи хтось живий, чи мертвий? Є добре відомі ознаки: можна визначити, чи людина дихає, перевірити пульс або послухати, чи б’ється серце. Це якщо йдеться про фізичне життя або смерть. А як щодо смерті духовної? Точніше, як дізнатися, чи людина мертва духовно?
Перша ознака
Ми не докладаємо жодних зусиль. Що це означає? Ми піддаємося апатичній млявості й погоджуємося на поточний стан справ, не прагнучи кращого майбутнього. Кажемо: «Мої недоліки неможливо змінити, я просто такий. Чесноти чи цінності — не для мене. Я такий, який є».
Відсутність зусиль схожа на смертний гріх лінощів, чи не так?
Друга ознака
Брак співчуття. Що це означає? Те, що серце закам’яніле, холодне, як лід, стосовно гріха і страждання. Скоюючи гріх, ми не прагнемо Божих законів і Божої гідності, не відчуваємо жалю з приводу втрати своєї душі. Не відчуваємо співчуття до тих, хто страждає, і тим більше не робимо нічого, щоб їм допомогти. Немає жодного поруху тіла, розуму чи серця.
Поміркуймо над проникливим спостереженням св. Августина «Надія має двох прекрасних дочок: гнів і сміливість. Гнів — через те, що речі такі, які вони є. Сміливість — зробити їх такими, якими вони мають бути». Можна сказати, що брак співчуття означає брак надії.
Третя ознака
Не вчимося. Що це означає? Це відмова прийняти вчення про святість Бога і про наш гріх. Коли ми закохані, то часто просимо кохану людину: «Говори ще!» Хіба розсудливий не сказав би: «Говори ще», коли Ісус мовить: «Я — путь, істина і життя» (Йн 14, 6)?
Коли ми не вчимося, то демонструємо брак смирення, а отже — неготовність дослухатися до правди про Бога та про себе.
Четверта ознака
Не виказуємо розкаяння. Майже кожний настоятель підтвердить те, що спостерігаємо ми всі: кількість людей, які чекають на Святе Причастя, набагато більша, ніж тих, хто приступає до сповіді. Який висновок може зробити з цього розумна людина?
Напевно не те, що ми подолали гріх у своєму житті! Відсутність каяття стосується того, хто грішить не замислюючись, без жалю і сорому. Культура, яка ставить почуття власної цінності вище за розкаяння, безсумнівно не дасть багато святих. Так само культура, позбавлена розкаяння, не принесе добрих плодів і не дасть майбутнього.
«Чи то часом не я, Господи?»
Написавши ці слова, я відчуваю спокусу спробувати застосувати ці чотири ознаки духовної смерті до когось іншого. В усіх нас може виникнути спокуса проаналізувати ознаки духовної смерті наших знайомих, чиї імена спадуть нам на думку.
Опираймося цій спокусі! Замість цього погляньте ще раз на список ознак і повторіть болісне запитання апостолів під час Останньої вечері: «Чи то часом не я, Господи?» (Мт 26, 22).
Якщо це запитання стосується вас — час зробити іспит совісті, спланувати ґрунтовну реформу життя, а потім якнайшвидше приступити до Таїнства Сповіді (пам’ятайте: якщо ви не були непорочно зачаті, то ви — грішник, і принаймні один із гріхів стосується вас, і мене також, у той чи інший час!)
Просіть Господа!
Просіть у молитві нашого Господа, щоб Він показав вам, де в саду вашої душі вкоренилися бур’яни. Попросіть Бога викорінити їх і замінити чеснотами. Поділіться своїми підтвердженими на молитві планами зміни свого життя з довіреною людиною (духовним керівником, чоловіком/дружиною або духовно зрілою людиною). Поділіться конкретними і вимірними цілями з іншими, щоб вони в любові могли потім спостерігати за процесом змін, які ви маєте (і ми всі маємо) здійснити.
Поміркуйте: якщо ви не хочете зізнатися, що духовна смерть уже торкнулася вас, якщо вперто відмовляєтеся визнати, що потрібно посповідатися, спокутувати і змінювати життя, то це означає, що ви відмовляєтеся від благодатей Великого Посту і благословень Великодня. Ми були би схожі на Лазаря, який відмовляється вийти з гробниці, бо це для нього надто важкі зусилля. Боже, вбережи нас від такої спокуси!
фінансово.
Щиро дякуємо!
