Савло з Тарсу, який став апостолом Павлом, був неймовірною людиною.
Є три важливих речі, яких кожен із нас мав би в нього навчитися.
1.Бути людиною — нормально.
Савло не був ангелом. Із Діянь апостолів ми знаємо, що він «дихав погрозою та вбивством на Господніх учнів». Він ревно ставився до юдейської віри, або принаймні до своєї приналежності до неї, і, за власним визнанням, був головним переслідувачем християн. Саме він став причиною мученицької смерті протодиякона Стефана. Але навіть після свого навернення, навіть ставши одним із Господніх апостолів, він залишався дещо грубуватим.
Коли ми читаємо його послання, то бачимо, що Павло міг бути різким. Він міг бути їдким — «О нерозумні галати! […] Невже бо ви такі безглузді?» (Гал 3, 1-3). Іноді з ним було так важко, що його супутникам було непросто залишатися на його боці. Багато дослідників Святого Письма вважають, що це було пов’язане з напруженістю, лютістю духу святого Павла, через яку його бувало важко прийняти. Однак, хоча вони й не могли працювати з ним щодня, Тимотей, Тит, Сила, Марк-Йоан і Варнава любили й поважали Павла. Їхні стосунки є ілюстрацією до прислів’я: «Ми не повинні думати однаково, але ми повинні думати разом». Можливо, Павло часто дратував їх; але, безперечно, його друзі знали, що він був абсолютно блискучим послідовником Ісуса, захопленим та сповненим любові до Христа. Саме факт абсолютної любові до Христа живив його і керував його дружбою з іншими.
Якщо подумати, можна помітити, що Павло був дещо невпевнений у тому, що він апостол. Павло постійно нагадує читачам, що він — апостол, так само, як Петро та інші. Але Павло розумів, хто він і що повинен робити. Він дозволив благодаті Христа діяти у його «глиняній посудині» і, навіть з усіма «тернинами» у його плоті, здатен був присвятити своє життя Господу.
2.Іноді потрібно впасти з коня
Так, у Діяннях прямо не сказано, що апостол Павло впав із коня. Так, ми справді знайомі з цим образом переважно завдяки відомій картині Караваджо. Але вислухайте до кінця! Справжнє зростання може виникнути тільки зі справжньої боротьби. Святу Терезу з Калькутти одного разу запитали, що, на її думку, потрібно для того, щоби створити хорошого священника. Вона відповіла: «Потрібно розбити йому серце». І це правда. Серце священника, як і кожного з нас, потрібно розбити, і єдине, що може зцілити його, — це Пресвяте Серце Ісуса. Як тільки ми у покорі визнаємо, що Господь і тільки Господь може зцілити нас, тоді і тільки тоді почнеться справжнє зцілення.
3.Варто дати людині шанс
Уявіть християнську спільноту, яка мала впустити Павла до своїх домівок. Уявіть їхній страх. Уявіть їхню недовіру та неприязнь до людини, яка вже завдала стільки лиха Церкві. Але вони зробили це і повірили йому. І завдяки Павлу Слово Боже та Господь Ісус стали відомі поганам. У своєму житті ми повинні довіряти людям, давати другий шанс — звісно, в розумних межах, — братам і сестрам, які завдали нам болю, і вчитися прощати, якщо не забувати.
Ми, вже навернені до Христа, повинні повніше прийняти істину розп’ятого Христа в усьому, що робимо або говоримо.
Переклад CREDO за: о. Джон Куш, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
