Знайти у Діяннях апостолів згадку про падіння святого Павла з коня дорогою до Дамаска — завдання неможливе.
Але це не означає, що Караваджо та інші видатні художники, які зверталися до цього сюжету, відомого як «Навернення апостола Павла», помилялися. Хоча у Святому Письмі не сказано, що Павло їхав верхи на коні чи іншій тварині дорогою до Сирії, там не сказано також і що він ходив пішки.
Той факт, що про щось не згадується у Святому Письмі, не означає, що такого не могло бути. Наприклад у жодному з чотирьох Євангелій не міститься жодного слова, яке би промовив святий Йосиф. Але це не можна трактувати так, що він був німим або ж склав обітницю мовчання. Ми також не бачимо, як Святе Сімейство ділить трапезу, але це не означає, що вони ніколи не їли разом. Ми не знаходимо жодних згадок про те, як Ісус у дитинстві грався зі своїми товаришами, але це не означає, що він цілими днями сидів удома, допомагаючи Йосифу та Марії у хатніх справах.
Уривок із Діянь міг би дати припущення, що Павло справді впав із коня (або ще з чого-небудь), але це не обов’язково так. Заведено вважати, що рабин Савло впав із коня, коли їхав до Дамаска, і це підкріплюється багатьма художніми зображеннями цього сюжету. Але біблійний уривок вустами самого апостола чітко говорить: «я повалився на землю» (грецьк: epesa te eis to edaphos). Ніде у тексті ми не знаходимо коней, віслюків та інших засобів пересування. Цей уривок дозволяє також припустити, що Павло просто впав на коліна.
Мікеланджело да Караваджо, «Навернення апостола Павла».
Усі три уривки, які стосуються чудесного навернення рабина Савла, збігаються у тому, що він, побачивши світло з неба, впав на землю. Це світло грає надзвичайно важливу роль, і це причина того, що апостол згадує про нього у двох із трьох розповідей про навернення Савла. Ці уривки описують події так:
«І сталося, як я був у дорозі й наближався до Дамаску, десь опівдні, зненацька велике світло з неба засяяло навкруг мене; я повалився на землю і почув голос, що казав до мене: Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш?» (Діян 22,6-7).
«Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників, у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною. Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою» (Діян 26,12-14).
Обидва уривки описують точний час доби, коли з’явилося небесне світло, яке і спричинило падіння Савла: це було опівдні. Ця, на перший погляд, нерелевантна інформація насправді дуже важлива. Деякі коментатори традиційно вважають, що Павло (а точніше, Лука, його писар) відчув потребу згадати про це, щоб підкреслити: це явище не було наслідком поганої видимості чи обманом зору, викликаним темрявою. Оскільки надворі був білий день, він точно знав, що відбувається. Але інші коментатори дають альтернативне пояснення цьому.
Деякі вчені стверджують, що Савло, швидше за все, не їхав верхи, оскільки полудень був визначеним часом для обов’язкової молитви. Фактично, фарисеї молилися тричі на день, дотримуючись звичаю Давида, описаного у псалмі: «Я ж візву до Бога, і Господь мене врятує. Увечорі й уранці і опівдні я квилитиму й стогнатиму, і мій голос він почує» (Пс 55,17-18).
Побожні люди зазвичай читали молитви, стоячи на ногах, обличчям до Єрусалима. Ймовірно, що Савло, як ревний і благочестивий фарисей, перебуваючи на шляху до Дамаска зупинився, щоб помолитися опівдні. Тобто, він міг просто стояти обличчям до Єрусалима, коли його засліпило небесне світло, і після цього впасти на землю.
Переклад CREDO за: Даніель Еспарса, Aleteia