Ми засвоїли важливий урок від Юди. Він був обдарований покликанням стати одним із учнів Ісуса. Він отримав віру, силою якої можна було зцілювати хворих і виганяти демонів. Але святий Йоан пише: «І коли вийшов він, Ісус промовив: “Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому”» (Йн 13, 31).
Що змусило Юду втратити віру в Ісуса і залишити спільноту вірних? Він зробив це, бо був зациклений на грошах, які можна було отримати, зрадивши Ісуса. Хоча він «із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано» (Йн 12, 6), він хотів отримати ще більше грошей у спосіб, що суперечив Божій волі стосовно нього. Він сміливо запитав юдейських лідерів: «Що хочете мені дати, і я вам Його видам?» (Мт 26, 15).
Ми теж починаємо втрачати віру в Бога, коли продовжуємо хотіти того, чого Бог не хоче для нас зараз. Незалежно від того, наскільки це добре або необхідно, ми повинні хотіти лише того, чого Бог хоче для нас, якщо прагнемо зберегти свою віру живою і сильною. Ось чому Ісус просить нас діяти і говорити як «слуги непотрібні» (Лк 17, 10), що з вірою слухаються Його, роблячи те, чого Він від нас хоче, бажаючи того і приймаючи тільки те, що Він нам дає.
У цьому житті ми не завжди успішні, знамениті, здорові, багаті та улюблені. Ці речі залежать від факторів, які не завжди залежать від нас, і Бог не хоче їх для нас завжди і скрізь. Бог хоче, щоби ми були Його учнями, які люблять інших так, як Він полюбив нас: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йн 13, 34).
Така любов до інших, подібна до любові Христа, вимагає з нашого боку постійної живої віри. По-перше, ми повинні мати віру у Христа як у Того, в кому Отець досконало прославлений. По-друге, ми повинні постійно вірити у Його любов до нас, якщо хочемо любити інших так, як Він нас полюбив, бо ми не можемо робити цього, сумніваючись у Його любові. По-третє, ми повинні вірити Його словам і обітницям, бо вони ведуть нас шляхом любові до інших, подібної до Христової. Без Його слів та обітниць, що керують нашою любов’ю до ближніх, наша любов буде егоїстичною, завжди спраглою особистих вигод.
Після того, як святого Павла побили камінням у Лістрі, він одужав і увійшов до міста з сильним посланням про витривалість у вірі, «підсилюючи серця учнів і заохочуючи твердо триматись віри, бо через багато страждань нам треба ввійти в царство Боже» (Діян 14, 22). Павло не втратив віри через неспровоковане побиття. Він також закликав і свою аудиторію не втрачати віри. Без сильної та живої віри в Ісуса Христа ми не можемо любити, як Він, брати участь у Його любові, яка «все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить» (1Кор 13, 7), і таким чином витримувати всі труднощі, з якими ми повинні зіткнутися на нашій дорозі до Божого царства. Коротко кажучи, ми не можемо увійти до неба без сильної та живої віри у Христа.
У сучасному світі є дуже багато речей, осіб і подій, які можуть спокусити нас втратити віру в Бога. Наша віра зазвичай перебуває під загрозою, коли ми зосереджуємося лише на тому, щоб отримати те, чого хочемо, або уникаємо того, чого не хочемо, без будь-якої чутливості чи відкритості до того, чого насправді від нас хоче Бог.
Таким чином, багато людей сьогодні втрачають віру через невдалі стосунки, смерть близьких, проблеми зі здоров’ям, гроші, відсутність роботи, зло і несправедливість, скандали у Церкві, переслідування тощо. Деякі люди навіть втрачають віру в Бога, бо їхні політичні кандидати не перемогли на виборах! Крім цього, наше нестримне прагнення отримати більше грошей, влади і насолод зрештою призводять до повної втрати віри.
Як же ми зможемо подолати ці численні перешкоди і труднощі, якщо відмовимося від віри? Чи усвідомлюємо ми, що у ці темні моменти отримуємо світло? Світло Христа не має на меті капітулювати перед темрявою нашого світу: «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Йн 1, 5).
Наша віра — дорогоцінний дар, який Христос здобув для нас смертю на хресті та Воскресінням із гробу. Він подарував нам його у Хрещенні. Він неодмінно винагородить нас за витривалість у вірі до кінця: «І витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Одкр 21, 4).
Ось чому ми повинні завжди мати сильну та живу віру. Це — час розвивати нашу віру, молячись і просячи, щоб Він зміцнив її, стверджуючи її дар у нашому житті. Ми повинні постійно казати Йому: «Вірю, поможи моєму невірству!» (Мк 9, 24). Наша віра зростає через прийняття та поклоніння Євхаристії, джерелу та вершині нашої віри. Служіння іншим також розпалює нас іще більшою вірою. Роздуми над Божим Словом також живлять віру, бо «віра із слухання, а слухання через слово Христове» (Рим 10, 17).
Наша відданість Марії, Матері Божій, також дозволяє нам брати участь у Її вірі. Вона — Та, що досконало прагнула всього, чого хотів від Неї Бог: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк 1, 38). Вона запрошує нас діяти за Його Словом із вірою: «Що лиш скаже вам, — робіть» (Йн 2, 5). Її віра була достатньо сильною, щоб витримати Страсті та смерть Її Сина на хресті: «А при хресті Ісусовім стояла його мати» (Йн 19, 25). Приймаючи улюбленого учня Ісуса як свого сина на піку болю і страждань, Марія показує, що Вона може допомогти нам слухатися Бога та любити інших навіть у найважчі моменти. Марія — ключ до стійкості нашої віри в Ісуса Христа, бо Вона допомагає нам діяти з вірою і хотіти лише того, чого хоче для нас Бог.
Наша віра буде живою і міцною лише тоді, коли ми постійно її розвиватимемо і хотітимемо того, чого хоче для нас Бог — щоб ми любили інших так, як Він нас полюбив.
Переклад CREDO за: о. Ннамді Монеме OMV, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
