Поради

Поранення на війні: як змиритися зі втратою фізичного здоров’я?

06 Липня 2022, 11:11 855

Як бути тим, хто втратив на війні кінцівки чи інші частини тіла й не може змиритися з тим, що хтось ними опікується? Як підтримати цих людей?

Про це розповідає доктор морального богослов’я, ректор Вищої духовної семінарії Пресвятого Серця Ісуса Київсько-Житомирської дієцезії у Ворзелі, о. Руслан Михалків.

— Це, передусім, надзвичайно складна ситуація, тому що через цей досвід людина покликана проходити сама. Ясна річ, ті, хто поряд, можуть допомогти пережити цю ситуацію не так болісно, тому що інколи вона незворотна. Треба допомогти певною мірою прийняти цей стан як вихідну позицію. Не казати: «якби цього не сталося, я би тут був, я би це робив…» — зараз така ситуація, і навіть у ній можна бути щасливим, можна себе реалізувати, можна щось робити. Проблемою є те, що доведеться перевчатися. Інколи, наприклад, людина перенесла важкий інсульт; вона заново вчиться ходити. Але оскільки вона цінує це життя, то пробує його розвивати, щоб жити повніше, наскільки це дозволяє хвороба. Теж саме стосується людей, які були поранені, втратили чи то око, чи руку, чи ногу. На жаль, ми розуміємо, зараз це дуже близько від нас і торкається дуже багатьох наших співгромадян.

Тобто спочатку треба прийняти свій стан і спробувати з тим, що є; подумати, іноді відкинути свої амбіції — це теж складно, бо деколи людина міряє своє життя тільки можливістю щось зробити, а ситуація втрати здоров’я звужує ці можливості й людина починає переживати знецінення свого життя — але якщо старих можливостей уже нема, то можна відкрити нові. Є багато прикладів. Напевно, найвідоміший — це Нік Вуйчич, у якого немає ні ніг, ні рук, а він має дружину, дітей, їздить світом, більше того — вміє мотивувати людей жити. Бо він прийняв цю ситуацію такою, яка вона є; він не виставляє претензій: що могло би бути інакше, як так сталося, хто в цьому винен тощо. Завжди можна когось звинуватити і завжди по-іншому могло статися Але — вже сталося. Це вже частина мого життя. І якщо прийняти її, зробити якісь кроки, то можна бути щасливим. По-іншому. Бо наші звички можуть нам погану послугу зіграти, тому що вони вимагатимуть свого способу життя, яке вже неможливе.

Повністю розмову з о. Русланом Михалківим можна подивитися тут.

 

Читайте також: У чому вимірюється цінність людського життя?
                                 «Бог — володар нашого життя». Що це означає?
                                 Таємниця зла
                                 Що знецінює життя?
                                
Гріхи, що кличуть про помсту до Неба. Вбивство
                                
В ім’я чого варто пожертвувати своїм життям?

 

Фото захисників “Азовсталі”: Дмитро  Козацький

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: