Повномасштабна війна, яка вже понад чотири місяці точиться на українській землі, не стала перешкодою для відпустової урочистості в головному санктуарії Кам’янець-Подільської дієцезії.
Центральним пунктом, кульмінацією паломництва стала Свята Меса, яку очолив Апостольський адміністратор Мукачівської дієцезії єпископ Микола Лучок. Із ним співслужили єпископи Леон Дубравський, Радослав Змітрович, єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький і численна група священників.
Проголошуючи проповідь, Його Преосвященство сказав:
«Сьогодні ми всі стоїмо під хрестом. Під хрестом, де розпинають нашу країну, де помирають наші діти, невинно вбиті брати і сестри. Тисячі й тисячі невинно вбитих. Так, як Ісус був невинно вбитий. […] Більшість із нас відчуває безсилля змінити цю ситуацію. Не можемо ж ми ловити руками ракети, якими атакують вороги! Так само Діва Марія не могла зупинити римських воїнів та зняти Ісуса. Але водночас Вона є для нас образом стійкої матері, жінки під хрестом свого сина.
Як багато людей нині втратили своїх синів, чоловіків, братів — і можуть запитувати: за що? Кому він заважав? Кого він скривдив?… А Ісус? Кому Він зашкодив? Кого Він скривдив? Він не скривдив нікого. Тому, брати і сестри, нам не потрібно занепадати духом через те, що у світі стільки зла. Зрештою, це зло робить усе, щоб нищити Божий світ, і це відбуватиметься до другого пришестя Господа Ісуса Христа. Якщо ми віримо Божому Слову, якщо віримо одкровенню, проголошеному Ісусом, якщо віримо одкровенню, яке прийшло до нас через апостола Йоана, — то знаємо, що це зло буде переможене лише другим пришестям Ісуса Христа. Саме тому нам потрібно бути стійкими не “до” завершення війни — а ми прагнемо, щоб вона скоріше завершилась, — нам потрібно бути стійкими до останнього нашого подиху, і до останнього подиху наших близьких та рідних».
Його Преосвященство навів приклад стійкості своєї матері, яка самовіддано доглядала важкохвору бабусю, і зазначив: на Заході вже дійшли до того, щоб у таких випадках усипляти своїх рідних. Таке ставлення до людей, продиктоване лише бажанням створити собі комфортне і легке життя на землі, він назвав «боягузтвом і конформізм»
«Ми живемо у світі, — продовжив єпископ Микола, — де є багато злих людей, які впустили диявола у своє життя і дозволили йому керувати й діяти через них. Але таємниця Ісусового хреста, Його стійкої хресної дороги, Його смерті та перемоги, стійкої присутності Діви Марії під хрестом є джерелом нашої сили. Бачити Діву Марію, сильну у своєму безсиллі, — це і є джерело нашої сили. Мама, яка бачить насильство над своїм Сином і стійко стоїть та бачить Його смерть, — закликає нас сьогодні згадати Його слова: “Не бійтесь тих, хто вбиває тіло”. […] У стражданні ми можемо знайти велику силу і сенс, якщо не зламаємось. Зараз в Україні немає людини, яка би не страждала. Ми страждаємо всі — навіть у найвіддаленіших куточках, навіть на Закарпатті, тому що ми всі співстраждаємо. Але якщо ми відкриваємось на силу Божу, якщо приносимо цей біль як жертву, кажучи: “Господи, прийми цей біль. Хай це місце болю стане місцем Твого благословення”, — тоді страждання набуває сенсу, а сенс страждання дає силу винести випробування. […] Нам потрібно почути, що Господь говорить про наше життя, що Господь говорить про наші страждання. Дивлячись на Марію, ми бачимо стійкість і витривалість, із якими Вона переживає це страждання. Бачимо Її віру в Божу обітницю: “Я не залишу вас. Я з вами. Більше того — Я воскресну, життя не завершується тут, на землі. Йду до Отця приготувати вам місце”. Усі ми, що втратили своїх близьких, рідних, знайомих, дивимось далі: наша перспектива — не лише земна. Ми прагнемо земного миру, але мир може дати лише небесна присутність у серці людини. Ми прагнемо земного миру і, дивлячись на Діву Марію, отримуємо відвагу і маємо надію, що це страждання має сенс. […] Кожна жертва має сенс, якщо вона складена свідомо».
Далі владика, посилаючись на прочитаний євангельський уривок, вказав: Ісус, помираючи на хресті, попросив у Йоана потурбуватись про Його матір. Словами: «Ось мати твоя» Він немовби передав «турботу про свою матір своєму другові». Його Преосвященство згадав,як у перші тижні війни один із його друзів розповів, що його брат, який на був на фронті, попросив його: «Якщо щось станеться — потурбуйся про мою дружину і дітей».
«Вже є багато таких ситуацій, — говорив владика далі, — де така турбота стала нашим завданням. Одне з наших завдань — це турбота про тих, у кого забрали найдорожчих… Війна забирає наших братів і сестер. І тому ми, які далі залишаємось жити на землі, маємо прийняти на себе це завдання. Тому ми повинні бути стійкими і сильними; тому ми потрібні нашій країні, потрібні всім тим, які повертаються і повертатимуться. Тому нам потрібно готуватися до того, що коли наші брати й сестри повертатимуться зраненими і покаліченими, щоб ми не були байдужими, а зробили все для того, щоб потурбуватися про них».
Умови воєнного часу не дозволили завершити урочистість так, як це робилось у попередні роки — процесією вулицями міста. Натомість єпископ Микола Лучок під спів «Te Deum» обійшов зібраних у храмі й біля храму та благословляв усіх Пресвятими Дарами.
Владика Леон подякував йому за участь в урочистості й подарував копію летичівського чудотворного образу. Кам’янець-Подільський ординарій анонсував відпустові урочистості, що відбудуться 6-7 серпня у Браїлові, а також закликав вірних невтомно молитися за наших захисників.
«Без нашої молитви, — сказав він, — їм дуже важко. Ми ведемо нерівну боротьбу: противник переважає нас щонайменше уп’ятеро. Тому моліться постійно — в храмах і своїх домівках».
Прощаючись з учасниками урочистості, настоятель летичівського санктуарію о. Адам Пшивускі сказав: «Дивімось на український прапор. Нехай синій колір нагадує нам, що метою нашої земної прощі є Небесне Царство. А жовтий — про те, що ми повинні бути золотом. Золотом української землі».
фінансово.
Щиро дякуємо!
