Цьогорічний відпуст у житомирській парафії св. Йоана з Дуклі мав кілька визначних моментів. Насамперед, звісно, як відпустова урочистість парафії. Але не тільки.
Щоб ушанувати одне з найважливіших свят у житті спільноти, для виголошення наук під час денних Мес був запрошений о. Ярослав Ольшевський SAC, перший настоятель парафії після повернення храму вірним. Так, парафія св. Йоана з Дуклі — францисканська, але початки її відновлення — паллотинські.
Це запрошення пов’язане з тим, що відпуст 8 червня відкрив відзначення 25-річчя повернення храму, «ювілейний рік» парафії, центральним святкуванням якого стане велика урочистість у жовтні.
А третя особливість дня — у словах настоятеля парафії о. Петра Новосельського OFM. Після Святої Меси він розповів парафіянам, що до жовтневої урочистості в парафії підготують пам’ятну дошку. Вона буде присвячена славетній постаті о. Олександра Мілевського — паллотина, за чиїми стараннями, власне, парафія св. Йоана з Дуклі забрала у держави свій храм, який збиралися знести, щоб на цьому місті влаштувати сквер.
А сьогодні вірні моляться у великому гарному храмі, широко знаному по дієцезії та Україні, бо саме там після його повернення почали проводити Дієцезіяльні дні молоді.
На вечірній Месі, яку очолив ординарій Київсько-Житомирський єпископ Віталій Кривицький, храм був повний вірних і гостей парафії. Серед люду Божого були присутні представники міської влади, а у пресвітерії, крім римо-католицьких священників з різних парафій, також були о. Олег Лучка, настоятель греко-католицької парафії, та о. Богдан Бойко, настоятель православної парафії св. Михаїла — члени житомирської Ради Церков і добрі друзі місцевих католиків.
Тримати руки піднесеними в молитві — як Йоан з Дуклі
Єпископ Віталій говорив проповідь про Покровителя парафії, св. Йоана з Дуклі, але звертаючись до тих, хто мав на цій Месі прийняти Таїнство миропомазання.
— Під час війни, кажуть, не «святкується», — зазначив Його Екселенція. — Сьогодні більше говоримо про «відзначення». Але Євхаристія — це те, що святкують! Святкувати Євхаристію — це наш обов’язок!
Йоан з Дуклі це для нас приклад того, що «як він зміг, то і я зможу». Він замолоду відкрив у собі покликання до затворницької молитви, і це свідчить, що кожен з вас може відкрити якийсь свій дар у молоді роки, а потім його розвивати. У св. Йоана цей процес тривав ціле життя, і навіть коли він потім утратив зір, йому це не завадило мати зір духовний. Духом теж можна бачити! Бачити те, що найважливіше. Зараз люди часто кидаються читати якісь «пророцтва», як хтось скаже, коли закінчиться війна. Але Слово Боже вам сьогодні каже: займайтеся тим, що треба тут і тепер, не відволікайтеся на те, що вам, може, просто не потрібне. Не думайте, що ви будете робити «потім», бо коли війна закінчиться, вам буде інше Слово!
Йоан з Дуклі запрошує нас бути «тут і тепер», зустрітися з Богом, який Він є, не чекати на якісь особливі умови, а відкритися на Бога і діяти тоді, коли Він цього хоче. І в житті, й після смерті! Знаємо розповідь, як нападники, які йшли на Львів, побачили над містом постать монаха з піднесеними угору в молитві руками, злякалися і відступили. Коли 25 березня Росія і Україна були присвячені Непорочному Серцю Богородиці, на початку квітня російські війська відійшли від Києва, Чернігова і облишили наміри їх завоювати. Деякі люди після цього сказали: добре, процес пішов, можна повертатися до звичних справ. Так, процес пішов, але згадаймо Мойсея, який молився за перемогу Вибраного народу, і народ перемагав, поки його руки були піднесені в молитві. А що з нашими руками? Чи вони надалі піднесені в молитві? Сьогодні таким прикладом захисної молитви є Йоан з Дуклі. Навіть після того, як він відійшов до Неба, продовжував захищати своє місто!
Уділивши Таїнство миропомазання, єпископ Віталій повернувся до теми дарів Святого Духа, про які також говорив у проповіді, і зазначив:
— Слово Боже говорило сьогодні про смирення і лагідність. Під час війни всі кажуть: ні, треба гніву, треба сталевих кулаків! Але Слово каже про лагідність. Вона потрібна: до поранених, до людей у відчаї. Цієї лагідності не вчать у школі, її нас вчить Святий Дух. Зустрічаймо інших людей з цією лагідністю Бога, який обіймає своїх дітей. Вчімося співпрацювати зі Святим Духом.
Після завершення урочистості з коротким словом до вірних звернулися запрошені гості від братніх Церков, а парафіяни дякували священникам за підготовку їх до таїнства, за опіку над молоддю. Отцю Ярославу піднесло коровай подружжя Гонгало — люди, які виборювали і вимолювали цей храм.
— Тоді було по 30-40 жінок, і обов’язково — пан Станіслав, — сказав о. Ярослав. — На вулиці, навколішках, перед храмом, молились Розарій. Дякую, пане Стасю!
Парафія відспівала гімн «Тебе, Бога, прославляєм», і всі разом схилили коліна перед Ісусом у Пресвятому Таїнстві, молячись францисканську Літанію до св. Йоана з Дуклі.
Фото автора і бр. Річарда OFM
фінансово.
Щиро дякуємо!
