У Євангелії від Матея Христос говорить нам про те, що ми повинні знати, але не хочемо прийняти.
«Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт 7, 13-14).
Слово «вузький» не пасує світському мисленню. Воно також не вітає нічого «важкого». Мати обмеження — світський гріх. Заповітна мрія багатьох — жити на вулиці Простоти. Світ закоханий у «широкі», «відкриті» та «інклюзивні» речі. Він також шанує легке, необтяжене життя. Христос, з іншого боку, піклується про наше спасіння, і тому Його послання не може не суперечити цілям секулярного суспільства.
Короткий огляд світської філософії за цими чотирма пунктами показує, як кожен з них не може протистояти раціональному аналізу. Вони надзвичайно крихкі й представляють собою відчайдушну спробу знайти сенс у житті без Бога.
Людині роблять компліменти за «широту» її мислення. Але поодиноке слово — це не реалістична філософія. Скажімо, колишній прем’єр-міністр Канади Пол Мартін одноосібно легалізував одностатеві цивільні шлюби на підставі того, що юрист має професійний обов’язок мати якомога ширші погляди. Йому слід було уважніше ставитися до свого навчання, адже, відповідно до відомої сентенції у галузі юриспруденції, «вивчення права загострює розум, звужуючи його». Закон у пориві широкомасштабності не засуджує всіх підозрюваних — лише винного. Цей процес звуження лежить в основі справедливості. Є багато думок. Щоб дійти до істини, потрібен процес звуження.
Слово «відкритий» звучить привабливо і, здається, виступає проти всього «закритого». Відкрите мислення, відкрита політика і навіть «відкриті шлюби» завойовують довіру суспільства просто завдяки асоціаціям зі словом «відкритий». Але відкритий розум повинен закритися, якщо він прагне отримати знання.
У логіці першим актом розуму є осягнення, під час якого охоплюється знання. Розум, що залишається вічно відкритим, перестає функціонувати як розум. Для початку раціональної діяльності потрібне затримання, а не призупинення. Двері відчиняються, але вони створені також і для того, щоб зачинятися. Це ж саме можна сказати про руку, око, магазин, холодильник та безліч інших речей, що мають подвійне призначення.
«Інклюзивність» це найвище свідчення того, що людина — почесний член секулярного світу. Але, з точки зору розуму, це абсолютно марно. Інклюзивність не передбачає жодних обмежень, адже нікого не можна виключати. Однак якщо хтось у щедрому пориві невиправданого ентузіазму вітає у спільноті сатану, він цим самим виключає з неї Христа. «Геть від Мене!» (Мк 8, 33) — каже Ісус сатані.
Інклюзивність не може охоплювати суперечності. Пацифісти й нацисти не можуть щасливо співіснувати під парасолькою інклюзивності. Кожна розумна мораль містить принципи, які вказують, що слід робити, а чого потрібно уникати. Доброчесність і розпуста, невинність і провина, світло і темрява не мають нічого спільного, і тому не можуть бути зібрані разом під навісом інклюзивності. Ідея залучення та об’єднання всіх — це мрія, яка не має опори на реальність.
Видавництва приходять нам на допомогу, щоб ми могли уникнути важкого навчання. Тепер у нас є «Французька без болю», «Італійська без зусиль», «Шекспір для чайників», а також схожий контент-пустушка про Інтернет, нерухомість, вино та ремонт автомобілів. Навчання мусить бути легким.
Святий Тома Аквінський писав, як недбалість, неробство та лінощі можуть бути серйозними перешкодами на вузькому шляху. Він радив наполегливо працювати у цьому житті, бо для відпочинку ми матимемо цілу вічність. Католицький романіст Ентоні Берджесс висловив це питання дуже образно: «Оскільки ми перебуваємо між двома вічностями неробства, у нас немає виправдання своїй теперішній бездіяльності».
Слова Христа, наведені в Євангелії від Матея (7, 13-14), якщо їх правильно зрозуміти, ясно показують, що широка, відкрита, інклюзивна, легка вулиця, яку формує світ, — це вулиця, яка нікуди не веде. Можна сказати, що вздовж дороги до спасіння є пункти збору мита, які вимагають оплати у формі важкої праці, подолання спокус, молитви, жертовності та любові навіть до ворогів. Це важка дорога, але, коли розумієш, куди вона веде, вона стає захоплюючою.
Фальшиві пророки, про яких попереджав Ісус, звертаються до наших низинних інстинктів. У спробах зробити речі легкими для нас, вони позбавляють нас нашої енергії, нашої субстанції та перешкоджають нашому шляху до Бога.
«Приємно нічого не робити, а потім відпочивати», — говорить іспанський афоризм. Однак ми були створені, щоб насолоджуватися вічним життям з Богом. Усі дороги можуть вести до Риму, але шлях до спасіння єдиний, важкий і вузький. Це набуває ще більшого сенсу, коли нам відкривається порожнеча світських імперативів.
Переклад CREDO за: Дональд Де Марко, National Catholic Register