Свята та святі

Блаженний Гонорат Козьмінський

12 Жовтня 2022, 18:57 2170

kzd.org.ua

Римо-катол.: 13 жовтня (довільний спомин)

«Довіра до Бога — це якір, який рятує нас від кораблетрощі; любов — це вітер, що надимає вітрила й несе до неба». Ці слова сказав колись Гонорат Козьмінський, священник-капуцин, засновник 27 (!) чернечих згромаджень, 17 із яких діють і нині. Ці слова не були просто красивою фразою: це був його життєвий дороговказ. Знайомлячись, бодай поверхово, з його життям, можна знайти чимало беззаперечних підтверджень.

Блаженний, якого Церква згадує сьогодні, народився 16 жовтня 1829 року в Білій Підляській — у тій частині Польщі, що перебувала під російською окупацією. Його батьками були повітовий будівничий Стефан Козьмінський і його друга дружина (перша дружина померла) Олександра Каль. У Таїнстві Хрещення хлопчик, як у ті часи це нерідко бувало, отримав чотири імені: Флорентин, Вацлав, Ян і Стефан. Вдома його називали другим іменем; загалом Козьмінськи-менший був знаний як Вацлав. У 8 років вступив до місцевої повітової школи, а 1844 року, у свої 15, закінчив гімназію в Плоцьку. Батьки на той час перебралися до Влоцлавка.

Навчаючись у гімназії, Вацлав потрапив під вплив оточення, захопленого модними в той час ідеологіями Просвітництва, що заперечували Бога, Церкву та віру. Юнак схилився до думки, що жити у світі можна спираючись лише на власний розум, і почав небезпечний дрейф від католицької віри до войовничого атеїзму. Спочатку перестав приступати до таїнств, потім почав приходити до храму тільки для того, щоб, ставлячи людям провокаційні запитання, намагатися переконати їх у марності віри в Бога.

Обираючи подальший життєвий шлях, Вацлав вирішив успадкувати професію батька — стати архітектором. Тому по закінчення гімназії подався до Варшави, де вступив до новоствореного Художнього інституту. І тут на юнака чекали життєві випробування, які повернули його до віри та Церкви. 2-го вересня 1845 року несподівано помер батько. А у квітні наступного року Вацлав потрапив до арешту.

Ті часи були важкими для поляків, що жили під окупацією царської Росії. Русифікація, придушення усього польського особливо посилились після поразки національно-визвольного повстання 1830-1831 років. Досі немає точних відомостей, які могли би пояснити, чим керувалась царська окупаційна влада, заарештовуючи студента архітектури. Але можна впевнено стверджувати, що ця подія стала в його житті поворотним пунктом, викликавши в ньому глибокі внутрішні переміни.

У в’язниці Вацлав важко перехворів на тиф і пережив внутрішнє прозріння. Адже ізольованість від зовнішнього світу, а надто у в’язничній камері, спонукає передивитись попереднє життя, інакше оцінити всі події, обміркувати питання про життєві цінності, сенс і мету життя, про віру і невіру. Пізніше, згадуючи цей досвід, блаженний Гонорат казав: «Сам Ісус мені з’явився у в’язниці і до віри лагідно допровадив».

Мати Вацлава весь час його ув’язнення — майже рік — ревно молилась про якнайшвидше звільнення сина. Березневого дня 1847 року (це була одна з неділь Великого Посту) Вацлав вийшов на свободу. А за кілька тижнів після звільнення, в Неділю Доброго Пастиря, він приступив до генеральної сповіді у Влоцлавському костелі Реформатів.

Юнак продовжив навчання у Варшаві і, здавалося, все піде звичайною дорогою. Але на нього чекав ще один різкий поворот: знайомство з о. Прокопом Латинським OFMCap — відомим проповідником і популярним автором релігійних творів. Вацлав сповідався у нього і, мабуть, саме тоді почав відкривати в собі чернече покликання. Думка проростала в ньому поступово, але невідворотно, аж поки не вкоренилась міцно в його свідомості. Не минуло й року, і Вацлав твердо вирішив вступити до Ордену Братів Менших Капуцинів.

Як нерідко буває навіть і в глибоко побожних батьків, мати негативно поставилася до рішення сина. Чи то вона сподівалась на його допомогу у вихованні молодших дітей, чи мала якісь інші плани щодо життя свого улюбленця… Втім, матері — особливо вдови, яким судилося «ставити на ноги» дітей без чоловіка, — часто болісно сприймають відхід сина: чи на військову службу, чи навіть у шлюб, хоча в глибині душі кожна матір бажає синові сімейного щастя.

Попри це, Вацлав від свого наміру не відступив і 8 грудня 1848 року увійшов до брами капуцинського монастиря у Варшаві. Не знаємо, наскільки важко було йому зробити цей крок: адже родина, друзі, все, чим він раніше жив, про що мріяв і на що покладав надії, назавжди залишалось поза монастирською брамою. Вже 21 грудня він одягнув капуцинську рясу, прийнявши чернече ім’я Гонорат. За рік після початку новіціату склав тимчасові чернечі обіти в Любліні, де в ті часи був формаційний центр Польської провінції Братів Менших Капуцинів. Там же 18 грудня 1850 року склав довічні обіти. Новіціат став для нього часом, необхідним для того, щоб позбутися попередніх уявлень про чернече життя і пов’язаних із ними очікувань. Наступного року Козьмінський розпочав теологічне навчання у Варшаві, навесні 1852 року був рукоположений у диякони. 20-го травня того ж року нововисвячений диякон виголосив у Варшаві свою першу проповідь. Там були присутні його мати й рідні. Наприкінці року, 27 грудня, він прийняв пресвітерське рукоположення.

Від початку священницького служіння о. Гонорат повністю присвятив себе проголошенню Божого Слова, не обмежуючи проповідницьку діяльність стінами одного варшавського храму. Його проповіді відзначалися глибокою біблійною та богословською аргументацією, а водночас були простими за побудовою, шо робило їх зрозумілими і доступними. Проповідництву він готовий був присвятити все своє життя, але так не сталось. У відповідь на національно-визвольне повстання у січні 1863 року царський уряд заборонив існування католицьких чернечих орденів і згромаджень. Капуцинський монастир у Варшаві ліквідували. 1864 року о. Гонорат перебрався до Закрочіма. Можливості проголошувати проповіді в нього вже не було.

Ревному душпастиреві, який за будь-яких обставин прагне вести людей до спасіння, Господь відкриває різні можливості для цього. З того часу і до кінця земного життя Гонорат Козьмінський служив людям у сповідальниці. Одним він здавався надто твердим і суворим, інші відзначали, що він намагається глибоко зрозуміти того, хто сповідається, і відкрити йому безмежність Божого Милосердя. Когось могли боляче вразити висловлювані ним рішучі оцінки; хтось був вдячний йому за почуті на сповіді практичні поради. Але кількість тих, хто бажав сповідатися саме у нього, постійно зростала. Сповідаючи вірних, о. Гонорат робив ще одну нікому не помітну роботу: серед тих, хто приходив до сповіді, він відшукував людей, які, на його думку, були позначені особливим даром Божої благодаті, — щоби провадити їх до глибшого з’єднання з Ісусом і жертовного служіння ближнім. Потім деякі з його пенітентів самі стали співзасновниками чернечих згромаджень.

Віддаючись служінню людям, майбутній блаженний, звісно, не занедбував власного духовного життя: адже саме внутрішнє налаштування, особиста близькість із Богом є найнадійнішим фундаментом будь-якого служіння. Отець Гонорат постійно і наполегливо намагався випрацьовувати в собі пам’ять про присутність Бога. Він старанно записував у щоденник постанови щодо внутрішнього тренування: у зосередженні уваги під час спільної молитви зі співбратами, ретельному дотриманні перерв у розумовій праці, що заповнювались молитовними закликами. Роздуми на цю тему він підсумував у реколекційній постанові: «Відновлювати усвідомлення Божої присутності щогодини». Особливе місце в духовному житті о. Гонората займало вшанування Пресвятої Діви Марії. Для нього особливою радістю були травневі молебні та Розарій. Адже він добре розумів, який глибокий духовний сенс має ця молитва, як вона полегшує розуміння євангельського послання і застосування його у житті.

Завдяки Діві Марії, вважав о. Гонорат, ми можемо легше і швидше наблизитись до Ісуса, з’єднатися з Ним, чесно й гідно виконуючи своє життєве покликання. І це не була завчена фраза або почута від когось думка: це був висновок із власного досвіду. Від Діви Марії він отримав уміння розпізнавати знаки часу, а це мало вирішальне значення для його подальшої діяльності: завдяки цьому вмінню він став тим Гоноратом Козьмінським, про якого ми знаємо сьогодні.

Друга половина ХІХ століття стала часом великих змін у житті суспільства. Поставали нові середовища; виникали нові, не знані раніше ситуації. Намагаючись осмислити нові умови життя, о. Гонорат доходить висновку про необхідність глибшої християнізації суспільства. А шлях для досягнення цього — нести євангельське послання в кожне конкретне середовище людського життя і праці. Йдучи за Божим натхненням, Гонорат Козьмінський у період від 1873 по 1895 рік створював нові чернечі згромадження. Від усіх інших, що були створені раніше, вони відрізнялися вже зовнішньо: сестри цих згромаджень не носили чернечого вбрання. Свою місію вони мали виконувати немовби «таємно», приховано від світу; змінювати середовище, в якому перебували, не вирізняючись серед інших людей. Взірцем для такого апостольства служило «приховане» (тобто таке, яке нічим не відрізняло їх від інших людей) життя Святого Сімейства з Назарета. Ось так о. Гонорат довів, що жити чернечим життям можна і без його зовнішніх ознак: адже не габіт і монастирська келія роблять когось богопосвяченим, а серце, без залишку віддане Богу і людям.

Не можна забувати, що нові згромадження поставали на землях, загарбаних Російською імперією, де католицьке чернече життя було заборонене. Деякі історики стверджують, що саме таке становище сприяло появі та розвитку прихованого чернецтва. Отець Гонорат знав багатьох молодих людей, які хотіли присвятити життя служінню Богу і ближнім у чернецтві, але не могли цього зробити на батьківщині. Але якщо не можна було жити в чернечому згромадженні явно, то це потрібно робити приховано. Це проста правда, підтверджена досвідом тих країн, де Церква зазнавала переслідувань. Зокрема — Католицької Церкви обох обрядів в Україні.

Однак — і де в кого це викликає здивування — о. Гонорат наполягав, що навіть коли політична ситуація зміниться, приховане чернече життя має залишитись. Чому він так думав? Мабуть, тому, що розумів: сестрам, одягненим як світські, легше увійти в ті середовища, куди для інших богопосвячених осіб двері щільно замкнені. А відтак — приносити Втілене Боже Слово, Ісуса Христа в ці середовища. Саме це і роблять сестри заснованих ним згромаджень. Є вони і в нашій країні. Це, зокрема, Малі Сестри Непорочного Серця Марії, більш відомі як гоноратки, та Дочки Найчистішого Серця Пресвятої Діви Марії, відомі як серцянки. Вони таємно працювали, катехизуючи дітей та молодь, у Радянському Союзі.

Блаженний Гонорат навчав, що найпростішим жестом, який підкреслює живу присутність Бога для прихованих апостолів, мало бути подавання руки потребуючим, простягання руки загубленим, особливо сиротам. «Простою справою, — казав він, — є промовляти молитовні заклики у визначені години, наприклад, коли дзвони храму б’ють на “Ангел Господній”; набагато важче відновлювати усвідомлення Божої присутності, коли ведеш бідного за руку, а у звичайному дотику руки відчувати дотик Чоловічого Сина».

Земне паломництво о. Гонората Козьмінського завершилося 16 грудня 1916 року. Через десятиліття св. Йоан Павло ІІ сказав про нього: «Отець Гонорат є великою постаттю. Потрібно, щоб його пізнала вся Церква». Цей папа зарахував о. Гонората до сонму блаженних. Церемонія беатифікації відбулася на площі св. Петра 16 жовтня 1988 року — в день народження блаженного і перше десятиріччя понтифікату Йоана Павла ІІ.

Вважається покровителем покликаних до богопосвяченого життя.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita. kivi-javihertyo.fi Vinkkejä elämiseen, ruokaan ja siivoukseen - kaikki mitä tarvitset mukavuuteen yhdessä paikassa! Source Χρήσιμες συμβουλές και κόλπα για κάθε μέρα Poznejte Dumeto, váš průvodce světem domácího designu a dekorací. Inspirujte se trendy a nápady pro krásnější bydlení!