Цитати з цього твору можна знайти у фільмах, піснях, промовах президентів — і в принципах «12 кроків» Анонімних алкоголіків.
Це простий, але гарний і зворушливий твір. Він відомий як «рукопис, знайдений у старому храмі св. Павла в Балтиморі 1692 року», але насправді то його автор — письменник Макс Ерманн, і написав він його 1927 року. З непорозумінням щодо цього тексту пов’язана досить смішна історія.
Радій життю, прагни бути щасливим
Коли я була підлітком, «Дезидерату» ми записували одне одному в щоденники (так, тоді молодь мала традицію писати від руки щоденники, у які потрапляли золоті думки, важливі для молодої людини. Мій щоденник навіть був у формі серця).
Але цей вірш захоплює не лише підлітків. У простих словах він вчить, як жити добре. «Дезидерату» знають, певно, кілька мільйонів людей у світі. Згадки про неї можна знайти у кіно, піснях, у промовах президентів і в принципах «12 кроків» Анонімних алкоголіків.
Desiderata (з лат. «бажані речі», множина від desideratum) — це вірш у прозі американського письменника Макса Ерманна (1872-1945). Текст переважно не був знаний за життя автора. Група «Les Crane» на межі 1971/72 року вивела його на восьме місце у чартах Billboard і шосте місце за версією британської Melody Maker (а заодно стала поштовхом до розгляду справи про авторські права на текст, але про це потім).
Ось український прозовий переклад авторства А. Масюка і А. Родіонова:
«Іди спокійно серед гамору і поспіху, пам’ятаючи, що спокій можна віднайти у тиші. Не зрікаючись себе, наскільки це можливо будь у добрих стосунках з усіма людьми. Кажи свою правду спокійно і ясно — і слухай інших, навіть темних і неосвічених, бо й вони мають що сказати. Уникай галасливих і агресивних людей, бо вони бентежать дух. Якщо порівнюватимеш себе з іншими, можеш стати пихатим або озлобленим, оскільки завжди знайдуться і кращі, і гірші від тебе. Тішся як своїми досягненнями, так і планами. Виконуй з серцем свою роботу, хай навіть незначну, бо лише це справжня неминуща цінність у мінливостях долі. Будь обачним у своїх справах, бо світ сповнений лукавства. Та хай це не заступить тобі правдивих чеснот: багато людей прагне високих ідеалів і всюди в житті є героїзм. Будь самим собою. Особливо будь щирим у почуттях. Не стався цинічно до любові, бо лише вона рятує від зневіри і розчарувань, відроджуючись повсякчас, як трава. Приймай з вдячністю досвід прожитих років і без жалю прощайся з днями молодості. Гартуй силу духу, щоб захиститися від несподіваного лиха. І не муч себе хворобливою уявою. Багато страхів породжують втома і самотність. Попри необхідну дисципліну, будь лагідним до себе. Ти — дитина Всесвіту і не менше, ніж дерева й зорі, маєш право бути тут. І чи зрозуміло це тобі, чи ні, та Всесвіт розвивається так, як йому належить. Тож будь у мирі з Богом, хай би як ти собі Його уявляв. І хай би якими були твоя праця і твої прагнення, в цьому гамірному хаосі життя зберігай душевний спокій. За всієї своєї неправди, невдячної праці і невиправданих сподівань, все-таки цей світ прекрасний. Радій життю! Прагни бути щасливим!»
Макс Ерманн. Фото: Вікіпедія
Віра у «Великого Х»
Цього вірша написав Макс Ерманн — американський письменник німецького походження. Він народився 1872 року і провів більшість років свого життя у містечку Терре Хот, штат Індіана (виїжджав на тривалий час тільки під час навчання, зокрема в Гарвардському університеті). Формально він був методистом, але фактично не був релігійною людиною.
Ерманн скептично ставився до питання безсмертя людської душі, а Ісуса вважав одним із багатьох важливих учителів в історії людства. Він вірив у великого, але далекого Бога, «Великого Х», творця космосу, який, однак, не втручається в людську долю (в цьому контексті простіше зрозуміти думку «будь у мирі з Богом, хай би як ти собі Його уявляв»).
Проте Ерманн був людиною глибоко етичною, патріотом і прихильником тяжкої праці й особистої свободи. Вище за абсолютну правду він ставив доброзичливість між людьми. Здобув всебічну освіту, цікавився багатьма царинами знань. Дружив, листувався і співпрацював із багатьма відомими людьми свого часу. Зокрема, був ентузіастом і пропагандистом євгеніки й контролю за народжуваністю. З молодих років письменник перебував під сильним впливом масонства. На це вказують не лише його погляди, але й той факт, що посмертний концерт на його честь відбувся в осередку масонської ложі в Терре Хоті.
Макс Ерманн помер 1945 року. За кілька місяців до смерті він узяв шлюб із багаторічною співмешканкою Бертою Пратт Кінг. Дітей у них не було.
“Старий святий Павло”, церква методистів, Балтимор. Фото: Вікіпедія
Бажане й раджене
Твір, названий «Дезидерата», він написав 1926 року. Це слово означає «бажане», «те, чого прагнуть», «те, що радять». Ерманн вважав цей вірш підсумком своїх поглядів і провідником по життю. Текст вийшов друком у збірці його творів 1927 року, і посмертно — у виданні 1948‑го.
Вірш-порада став популярним у 1960-ті, спершу в середовищі гіпі. Саме тоді його підписували як «середньовічну мудрість», «рукопис, знайдений у старому храмі св. Павла в Балтиморі 1692 року». Судячи з усього, ніхто й уваги не звертав на невідповідність цього твору ментальності XVII століття (зокрема, ті ж самі цитовані вище слова про «Бога, хай би як ти Його собі уявляв», неможливі для мислення того часу); на те, що він написаний сучасною англійською і що 1692 року в Балтиморі, заснованому 50 років тому, ще не було ніяких «старих храмів».
Видання поезій Ерманна, яке вже посилається на його популярність саме як автора “Дезидерати”. Фото: Вікіпедія
Парафіяльна брошурка
Як сталася помилка?
Настоятель парафії св. Павла в Балтиморі, преподобний Фредерик Вард Кейтс, 1956 року долучив вірш Ерманна до збірки текстів для медитацій, яку видав для своїх парафіян із нагоди Великодня. «Desіderata» була надрукована на першій сторінці брошури, одразу під печаткою парафії та датою її заснування: «established 1692».
Храм, збудований 1856 року, тоді вже називали в тій околиці «старим», на відміну від нової святині, збудованої лише на початку ХХ століття. Певно, хтось із парафіян прихопив брошурку з храму, і цей твір почав жити власним життям. Оскільки незабаром парафію почали з усього світу завалювати листами на тему «Дезидерат», настоятель спростував інформацію про походження твору; але це нічого не дало. Роберт Белл, спадкоємець Макса Ерманна, навіть подавав до суду, позиваючись про порушення авторських прав. Відбулося кілька судових розглядів (у цивілізованому світі авторське право сприймають серйозно), і спершу суд визнав права Белла. Однак потім загальна думка схилилася в інший бік — «Дезидерати» як один із найбільш поширених в англомовному світі духовних творів визнали «спадщиною людства». Справа закінчилася відмовою Роберту Беллу, якого можна слушно визнати «найбільш постраждалим власником авторських прав» в історії США.
Наше розуміння Бога — католицьке (хоча, звісно, у кожного воно індивідуальне, мірою духовного розвитку). Тому ми читаємо ці поради, це «бажане для [досягнення] щастя», у ключі Бога як доброго Батька, а не «великого Невідомого». Що ж до інших порад-повчань, то їх можна обдумати, відповідно до слів самого автора — «слухай інших, бо й вони мають що сказати». Ця позиція цілком відповідає тому, чого нас вчить Біблія: «У кожного розумного шукай поради, і всякою корисною порадою не знехтуй» (Тов 4, 18).
Переклад CREDO за матеріалами: Йоанна Операч, Aleteia, Вікіпедія
фінансово.
Щиро дякуємо!
