Буває, вони «навідують» нас у снах. Дехто переконаний у «знаках від померлих», коли раптом знаходить їхнє фото, записане ними повідомлення або річ, яка їм колись належала.
Як реагувати на такі моменти?
Віра запевняє нас, що життя людини після смерті «змінюється, але не закінчується», як це виражає одна з літургійних молитов. Однак ми з досвіду знаємо, що розлука з нашими близькими, викликана їхнім відходом, і брак можливості контактувати з ними так, як це було досі, можуть бути вельми болісними.
Тому, може, варто — принаймні, час від часу — пригадати різні форми контакту з тими, хто відійшов. Такі способи, які нам, віруючим, радить Церква і підказує віра.
Це, зокрема:
Особиста щоденна молитва за померлих
Це може бути молитва, наведена за лінком угорі. Або ж традиційна «Вічне спочивання дай їм, Господи». А також — розарій (Матір Божу християни від початку існування Церкви вважали особливою покровителькою вмираючих і душ у чистилищі), або Коронка до Божого милосердя, яку Господь Ісус дав св. Сестрі Фаустині як велику допомогу для конаючих.
У цьому першому пункті неможливо також не згадати, що молитва за померлих предків, родичів, друзів і добродіїв це не лише духовна ввічливість із нашого боку, але й наш обов’язок, який випливає з любові та природних людських зв’язків. Наші померлі мають право на нашу пам’ять про них — зокрема молитовну, а може, особливо молитовну.
Велике значення спільної молитви
Відповідно до Ісусового вчення про «де двоє або троє згідно про щось проситимуть», велике значення має наша спільна молитва за померлих: у сімейному колі або в іншій спільноті.
У сім’ї нагодою до такої молитви має бути, зокрема, кожне відвідання цвинтаря та гробів наших близьких. Зрештою, саме молитва є суттю і серцем цих відвідин. Хоча нам нерідко трапляється про це забути у клопотах про порядкування могил, запалення свічок, укладання вінків і коментування «віника», який до нас поклала на могилу сестра/тітка/кузина.
Добре було би пам’ятати про молитву за наших померлих з нагоди сімейних зустрічей — зокрема, по святах, таких як Святвечір або великодній сніданок. Спільна молитва перед їжею це щось звичне, у доброму сенсі цього слова.
На Святвечір чи Великдень у багатьох сім’ях є гарний звичай молитися за близьких, які відійшли протягом останнього року.
Свята Меса
Найдосконаліша форма християнської молитви — це вочевидь Євхаристійна літургія. Гарним і достатньо поширеним звичаєм є замовлення Святої Меси (і участь у ній!) за наших покійних. Найчастіше це відбувається в річницю їхньої смерті, а також за інших нагод, зокрема в листопадових богослужіннях.
Особливе значення у католицькій традиції мають так звані «григоріанські Меси». Їхня назва виводиться з імені святого папи Григорія Великого. Коли він ще був бенедиктинським абатом на римському пагорбі Челіо, сталося, що помер один із підлеглих йому монахів. Серед особистих речей померлого знайшли гроші, яких він, як монах, не повинен був мати. Тоді Григорій вирішив протягом 30 днів без перерви служити Месу за відпущення померлому винуватцеві його гріхів та за його спасіння. В останній день, під час Піднесення дарів, він побачив (за переказами), як померлий, якого ангели виводять із чистилища і провадять у небо, вітає його із вдячністю. Відтоді практика тридцяти Мес за конкретного померлого, відправлених день за днем, прийнялася і закріпилася в католицькій побожності й традиції.
Трапляється, зокрема серед старшого покоління, що той, хто вже відчуває завершення своїх днів на землі, переказує близьким завчасно відкладені для цієї мети кошти, щоб по його смерті вони подбали саме про відправлення «григоріанської Меси».
Випоминки
Звичаєм, який у нас закріпився завдяки польській традиції, є молитва «випоминок». Незадовго до урочистості Всіх святих та дня спомину всіх померлих вірних священники заохочують парафіян записувати на аркушах паперу (а часто в парафіях є видрукувані для цього красиві бланки) імена і прізвища померлих, які потім зачитуються у формі своєрідних «літаній» під час жалобних процесій, інших богослужінь за померлих. Не раз також випоминки зачитують під час листопадових Мес, або й протягом року на збірних Месах за померлих.
Традиція випоминок поєднує в собі кілька суттєвих елементів. Серед них — глибоко християнське переконання в тому, що спасіння (яке буде реальністю якнайбільш спільнотною) стосується одночасно кожного у спосіб дуже особистий, тому ми перелічуємо імена наших померлих; а також відгомін культивування пам’яті предків. І переконання, що молитву потрібно поєднувати з якоюсь жертвою з нашого боку: звідси участь у поминальних процесіях чи молебнях, і така приземлена річ, як фінансові пожертви, які ми складаємо з нагоди випоминок.
Відпуст
Особливою формою духовної допомоги нашим померлих, які ще проходять випробування в чистилищі, є пропонована Церквою можливість отримати для них повний або частковий відпуст.
Як отримати відпуст за душі померлих?
Цього року варто пам’ятати, що минулорічний дозвіл Ватикану отримувати відпусти за померлих протягом цілого місяця листопада вже закінчився. Відпустовими, як і раніше, є тільки перші вісім днів. Відпуст у ці дні можна отримати за звичайних умов, один раз за один день.
Відвідування цвинтарів і могил
Це також важливий вимір практикування нашої любові до померлих. Ми дбаємо про місця їхнього тимчасового відпочинку (бо ж чекаємо на воскресіння, яке буде також і воскресінням тіл). Навідуємо могили, прикрашаємо їх квітами, що символізують надію на життя, свідками й лампадками, що є знаком вічного світла, яке ми сподіваємося колись бачити всі разом. Стараємося привчати молоді покоління до збереження цього звичаю. В мирний час це не дуже добре вдавалося, молодь рідко хоче пам’ятати про смерть, але зараз ми знову розуміємо, що наші могили свідчать про захист національної самосвідомості та історичної пам’яті. Коли могила була єдиним шматком землі, якого в нас ніхто не міг відібрати.
Гарний звичай — дбати про могили, які ніхто не навідує, принаймні, з нагоди щорічних свят.
Сни і «знаки» — як їх сприймати?
Інколи ці традиційні, вкорінені у звичку або пов’язані з релігійною практикою форми «контакту» з померлими можуть нам видаватися досить-таки «сухими», формальними. Не раз ми можемо тужити за більш «безпосереднім» контактом із тими, кого від нас відділила межа смерті.
Буває, вони відвідують нас у снах. Дехто має досвід «знаків від помердих», коли раптом знаходить їхнє фото, записане ними за життя повідомлення або річ, яка їм колись належала. Як ставитися до таких подій?
Передусім, їх не можна шукати, тобто будь-яким способом старатися їх прикликати або «провокувати». Тут ідеться не про якесь (вкорінене ще в язичницькому мисленні) «непокоєння» померлих, а радше про вшанування того, що вони насамперед у Божих руках. А Він об’являє нам правду про них і взагалі про життя вічне — настільки, наскільки сам хоче і вважає за слушне та потрібне для нас. І Він має на це право, бо ж Він — Господь історії та часу, життя і смерті.
Якщо щось таке нам трапляється, то найкраще це сприйняти як мотивацію до ревнішої молитви за померлих. І вже точно не як якесь «провіщення» таких чи таких подій або інцидентів.
Ми можемо бути певні, що наші померлі турбуються про нас не менше, ніж ми про них. А якщо вони вже тішаться небом, то ми безсумнівно можемо розраховувати на їхню підтримку, заступництво і допомогу. Від канонізованих святих вони відрізняються тоді тільки тим, що не були офіційно винесені на вівтар.
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
