Місце таємниці. З одного боку — страждання, з іншого — єдина перспектива: Небо. Про що насправді йдеться, коли ми говоримо про чистилище, і чи ми також туди потрапимо?
Це може здатися дивним, але перші 19 років свого життя я насправді не замислювався над тим, що буде після смерті. Моє мислення, швидше, збігалося з думкою великої кількості «недільних католиків»: смерть — це кінець і більше не буде нічого. Сон, тиша, пустка. Смерть близької людини — це завжди великий біль, але я не можу уявити, наскільки він великий для тих, хто вважає, що після смерті вже немає жодної надії. З таким переконанням я прожив більшу частину своєї молодості. Тільки за допомогою… реп-записів Бог допоміг мені зрозуміти: видимий світ — це ще не все! Піднімайтеся на борт і я постараюся показати вам кілька цікавих місць.
Зупинка 1. Вірте в духів!
На початку нашої духовної подорожі — трохи про самих духів. Так, так: не світ жахів, а саме світ Церкви найповніше розкриває цю реальність. Духи існують. Ба більше — ми теж почасти є ними. Кожен із нас має душу і дух. Які вони? Це тема для окремої статті. А коротко: йдеться про те, що наші тіла — це ще не все; є ще реальність, якої ми не бачимо. І саме це є відправною точкою для розуміння наступних зупинок, які видно з вікон нашого зручного і теплого потягу життя.
Зупинка 2. Смерть — це перехідний етап
Смерть не завершує життя; вона його змінює. Деякі святі звикли казати, що смерть — це тільки початок справжнього життя. «Я не помираю, я починаю жити», — казала св. Тереза. Коли я зрозумів, що смерть — це не кінець, а лише зміна перспективи життя, то почав розуміти нашу віру. Неможнливо зрозуміти Бога без розуміння себе. Але також неможливо зрозуміти себе, не шукаючи Бога. Душа людини після того, як відділиться від тіла, живе далі. Питання тільки… де?
Зупинка 3. Три можливості
Ми в’їжджаємо в нову реальність, яка часто викликає страх. «Після смерті» — завжди буде для нас чимось незрозумілим. Наш обмежений розум ніколи до кінця цього не зрозуміє. І саме туту з’являється віра. Як навчає Церква і показує Святе Письмо, по смерті душа потрапляє в одну з трьох реальностей: Небо, пекло або… чистилище. Ми знаємо, що Небо — це постійне перебування з Богом, радість, мир і блаженство. Пекло — це повна йому протилежність: біль відокремлення від Бога, тривога. А яким же є таємниче чистилище?
Зупинка 4. Очищення
Чистилище, як вказує сама назва, — це стан очищення нашої душі. Про що йдеться? Чи це боляче? Мабуть, так. Зрештою, багато видінь святих говорять про це. Очищення — це завжди боляче. Це так само, як у житті тут, на землі: відмова від задоволень і опір своїм прагненням і бажанням завжди породжують біль і страждання. Однак біль і тимчасова нестача не становлять суті чистилища. Йдеться про те, щоб потрапити на Небо. Якщо ми потрапимо до чистилища, то справді зможемо відчути полегшення та радість. Шлях звідти тільки один — із часом він приведе до Бога. Чистилище має підготувати нас до зустрічі з Ісусом. Якщо за життя нам не вдалося цього зробити, ця реальність — саме для цього. Це так, ніби ти, брудний і промоклий, хочеш увійти на весілля до найкращих друзів. Чистилище — це час зміни «одягу» на гідний, царський. У листопаді ми особливо ревно молимося за наших покійних рідних. Випоминки, Розарій — усе це дуже важливо для душ у чистилищі. Більше про це розповідають святі, яким Бог уже за життя відкрив таємницю, показавши у видіннях невидиме. Надаю слово св. Фаустині:
«Я побачила ангела-хранителя, який сказав мені слідувати за ним. За мить я опинилася в туманному місці, наповненому вогнем, із безлічю стражденних душ у ньому. Ці душі моляться дуже ревно, але безрезультатно; тільки ми можемо прийти їм на допомогу. Полум’я, що палило їх, мене не торкалося. Мій ангел-хранитель не відступав від мене ні на мить. Я запитала ці душі, яке їхнє найбільше страждання. І вони відповіли мені одностайно, що найбільше для них страждання — це туга за Богом. Я бачила, як Богородиця відвідувала душі в чистилищі. Душі називають Марію “Зіркою моря”. Вона приносить їм прохолоду. Я хотіла ще з ними поговорити, але мій ангел-хранитель дав мені знак повертатися. Ми вийшли за двері цієї стражденної в’язниці. [Я почула внутрішній голос], який сказав: Моє милосердя не хоче цього, але справедливість велить» (Щоденник 20).
Найкраще, що ми можемо зробити для своїх померлих близьких, — це молитися, замовити за них Святі Меси. Їм це потрібно набагато більше, ніж наші сльози та спогади. Вони живуть — тільки в іншій реальності, якої ми тепер, обмежені своїми тілами, не бачимо і не розуміємо.
Ми наближаємося до кінця нашої подорожі, і маємо запитати себе: чи моє життя на землі відповідає вченню Ісуса? Смерть не повинна нас лякати — вона має мотивувати. Коли ми намагаємося бути ближчими до Бога, приймати таїнства, молитися, читати Його слова в Біблії, — стаємо дедалі більше схожими на Нього. Живі стосунки з Богом готують нас до того, що буде після смерті. Ми можемо піти до чистилища, але чи не краще відразу потрапити на Небо? Це не католицька вигадка — це справжнє життя, створене Богом, і кожен повинен взяти в ньому участь. Невіруючі й ті, хто бореться з Церквою, — також. Нехай це буде найкращим стимулом для доброго і повноцінного життя з Ісусом, щоб, їдучи потягом, нам не довелося заїжджати на станцію «Чистилище» чи, не дай Боже, — «Пекло», а щоб ми могли спокійно зупинитися на кінцевій станції з написом: НЕБО.
фінансово.
Щиро дякуємо!
