Поради

«А це гріх?»

22 Листопада 2022, 15:31 2076

Шукаючи відповіді на таке запитання, варто насамперед увімкнути совість. А потім пригадати Декалог.

«Чи це гріх?» Чи такий або інший учинок, думка, слова, занедбання є гріхом? Це запитання, застосоване до різних справ, досить часто зринає в середовищі віруючих. Певно, час його розглянути систематично. І вказати на загальний принцип, що дозволяє знайти відповідь на безліч конкретних випадків.

Так, це текст не для всіх. Для більшості справа цілком очевидна. Може, для людей широкої совісті вона очевидна до такої міри, що вони навіть зло пропускають. Але цей текст для тих, хто інколи аж дихати боїться, щоб не скоїти якогось гріха. І для тих, хто переконаний, що людина грішить, хоч би що вона робила, а тому дали (або ж воліють давати) собі спокій з тою вірою, бо їм здається, що хоч би невідомо як старалися, то все одно вийде зле.

 

Найважливіше

Доконечно треба зауважити, що християни не так повинні всюди ходити з віником і вимітати з серця усякий бруд, як заповнити це серце добром. Тобто нам потрібно зосереджуватися не на униканні гріха, а на чиненні добра. Коли дім виметений, але порожній, казав колись Господь Ісус, злі духи знову легко його обсядуть. А коли цей дім серця заповнити добром, то зло не матиме до нього аж такого легкого доступу. І не так легко знайде там собі місце.

По-друге… У моральному вченні Церкви важливе місце посідають чесноти. Вони визначені як певна схильність до чинення добра. Серед багатьох чеснот найважливішими є чотири, звані кардинальними: розсудливість, справедливість, мужність і поміркованість. Так, серед найважливіших чеснот Церква вказує розсудливість і поміркованість! Зокрема поміркованість тут важлива: все — також зло та гріх — треба бачити у правильних пропорціях. Зрештою, це ж не так, що людині не можна їздити автобусом, бо там вона наражає своє життя на небезпеку (бо бувають ДТП). Коли спалюєш старі папери в грубці, не скоюєш гріха отруєння довкілля. Розсудливість і поміркованість кажуть нам оцінювати справи мудро, без карикатурного збільшування зла, яке той чи той учинок теоретично може в собі містити.

 

Не порушення пустих приписів, а скоєння зла

Переходячи до конкретики. Коли нас вчать про розрізнення гріхів — називають умови, які мають бути об’єктивно, щоб можна було говорити про тяжкий (смертний) гріх: серйозна матерія гріха, повне усвідомлення, повна добровільність. Відповідаючи на запитання «чи це гріх?», можна ці дві останні умови відкласти вбік. Досить буде зосередитися на першій. Тобто на конкретиці вчинку. Або — ширше — на конкретиці думки, слова, вчинку чи занедбання. Разом із наміром, із яким це щось було зроблене. Бо одна справа, коли розрізає живіт хірург, який видаляє запалений апендикс, і зовсім інша справа — коли це робить грабіжник у темному завулку.

Чи їздити велосипедом це гріх? А уникати контакту з несимпатичним сусідом це гріх? А назвати когось злодієм, усупереч правді, це гріх? Певно, всі зорієнтуються, що тут ідеться про різні справи. Не лише тому, що вони стосуються різних царин людського життя; також і тому, що оцінка цих питань з погляду етики буде різною. У третьому випадку ми відчуваємо, що аж таке щось вчинити це недобре. У першому випадку саме на язик проситься: а що в тому поганого?

Ну й справді. Перше — і, правду кажучи, останнє — запитання, на яке ми повинні собі відповісти в питанні, чи щось не є гріхом, це: ця дія погана чи ні. Чи це когось кривдить? Завдає комусь шкоди? Ближньому? Мені самому? Є неналежним ставленням до Бога?

А що як я не знаю?… Тоді найчастіше досить буде замислитися (зокрема у випадку гріхів проти ближнього) над тим, що було би, якби хтось отак учинив щодо нас самих. Цього дуже часто вистачає! Бо гріхом може бути тільки дія, яка є поганою, яка когось ранить, кривдить, завдає болю.

Це справа ключова в контексті обговорюваного: гріхом може бути тільки те, що погане. Ніколи не буде гріхом те, що є добрим учинком. Гріх — це не порушення котрогось із 2243 приписів зі списку таємничого і широкому загалові не відомого. Гріх це завжди те, що є вибором зла замість добра. І наше сумління — яке є людською здатністю відрізняти добро від зла — більшість таких справ має розрізнити цілком добре. Хоч би з використанням принципу «не роби іншим того, чого собі не бажаєш». І другий принцип, у більш специфічних обставинах: «ніколи не можна чинити зла, щоби з нього виникло якесь добро».

Отож чи є злом фальшиво когось обвинувачувати? Ми б не хотіли, щоби хтось так учинив щодо нас, тож це є гріхом. Чи гріх їздити велосипедом? Може — якби це була навіжена гонитва по тротуару з пішоходами, які ледве встигають відскочити з-під коліс. Але гріхом була би не сама їзда велосипедом, а якраз стягнення на себе та інших небезпеки фізичних пошкоджень. А окрім цього, в тому, щоб їздити велосипедом, нічого гріховного немає. Навіть навпаки, це допомагає здоров’ю і самопочуттю.

А уникати неприємного сусіда це гріх? Тут справа може виглядати складнішою. Але можна поставити собі «допоміжне запитання»: а що станеться, якщо я не буду його уникати? Він мені надокучатиме? Виводитиме мене з рівноваги? Треба обдумати, яку можливу шкоду — (Богу) ближньому, мені самому — принесе уникання, а яку — неуникання цього сусіда. Бо саме по собі те, що ми з кимсь не розмовляємо, не бувши знайомими, знаючи одне одного хіба з виду, — як підказує логіка, жодним гріхом не є. Ну бо ми ж не маємо обов’язку розмовляти з кожним, кого зустрічаємо на вулиці, на роботі, деінде. Навіть здороватися не всюди зобов’язані! Й нема чого вигадувати, докопуватися невідомо до чого, що воно, може, те чи тамте. Тут нам шлють привіт оті розсудливість і поміркованість: якщо нема зла — нема гріха. Бо (підкреслимо вкотре), щоби щось можна було назвати гріхом, воно мусить бути насамперед чимось поганим.

 

Дороговкази Заповідей

Правда така, однак, що інколи можна не помічати зла якогось конкретного вчинку. Не помічати з різних причин. Інколи це наша короткозорість, яка не бачить віддалених наслідків певних дій; інколи невміння вникнути в ситуацію ближніх. Саме для цього ми маємо допомогу, якою є 10 заповідей (і набагато більше детальніших вказівок Ісуса, а також церковні заповіді, але не змішуймо все в купу). Декалог нам каже: оце є поганим, оцього не роби (1‑2 і 5‑10 заповіді); оце добре і цього тримайся (3‑4).

Невеличкий відступ… Кожне зло, кожний гріх завжди мають три виміри: вони вціляють у Бога, ближнього і в мене самого. Тільки зазвичай на перший план виступає один із вимірів. Ось, перші дві або навіть три заповіді показують гріхи конкретно проти Бога. Хоча людина, яка погано ставиться до Бога, безсумнівно шкодить і собі, вона «гірша». А через одне і друге, стаючи причиною «погіршення» світу, вона вціляє також і в ближніх. Загалом, однак, ми вбачаємо у порушенні цих заповідей передусім гріх проти Бога. Своєю чергою, дві останні заповіді — «не пожадай» — це гріхи проти себе самого: піддатися пожаданню означає, що людина скоює злі вчинки. Але ж чи це кривда, завдана Богу чи ближньому? Так. Богу — бо легковажить Його застереженнями. Ближнім — бо той, хто пожадає зла, раніше чи пізніше зранить когось безпосередньо. Але найбільше порушення цих заповідей б’є по самому грішникові.

Отож заповіді — це вказівки, що таке добро і що таке зло. Їх не можна трактувати тільки буквально. Треба пам’ятати, що вони вказують на широкі обсяги добра та зла. Ось, П’ята заповідь — «не вбивай»: це не тільки вбивство, але також биття та приниження словом. Або Сьома заповідь: «не кради». Це не тільки в когось щось із кишені витягнути, але й різноманітні фінансові шахрайства або безправне, надмірне користування спільними благами (ось тут — питання охорони довкілля). Або Восьма: тут справа не тільки в наклепі, але в кожному виді обману. Загалом ми це розуміємо, тож принцип «не роби іншим те, чого собі не бажаєш» тут діє досить справно.

Важливою в нинішньому світі є Шоста заповідь. Не тому, що вона важливіша на всі інші. Радше тому, що ми дуже часто применшуємо проблеми, від яких вона застерігає. Як ті, що пов’язані з гідністю подружжя, так і ті, що пов’язані з чистотою. Людина в цьому питанні дуже легко сліпне на згаданий принцип «не робити іншому того, чого собі не бажаєш», і не помічає також кривди, яку завдає сама собі. Отож навіть якщо я не помічаю тут зла і лукаво погоджуюся, що не мав би нічого проти, якби мені хтось так зробив, як ото я роблю ближньому, — то ця заповідь велить мені переглянути свої погляди, побачити зло такої поведінки. І вона не лише застерігає мене від конкретного зла, але й допомагає виправити моє сумління. От хоч би в питанні чистоти зауважити, що вогню не гасять, розпалюючи його, бо будуть тільки згарища.

Тож якщо ви шукаєте відповіді на запитання, чи якась конкретна поведінка, думка, слово чи занедбання чогось — погані, найперше, що треба зробити, це запитати себе, чи така поведінка погана, чи вона когось кривдить. Другим, допоміжним, є запитання, яку конкретно заповідь ви цим порушуєте. Третім кроком має бути оцінка, зроблена з розсудливою поміркованістю: чи ви часом не перебільшуєте, роблячи з мухи слона.

Переклад CREDO за: Wiara

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: