Шлях до Агнця

Частина 1: Адвент — час очікування. На якого Бога я чекаю?

Я чекаю на Бога Сильного, який не програє. На Бога, який є Сильний (Ель Шаддай). «Ось Господь Бог іде в потузі» (Іс 40,10).

Ісая 40

Я не мушу перейматися, чи Бог переможе, чи ні. Хто виграє, наш боксер чи інший? Ну, на жаль, цього разу — не наш… Може, наступним разом буде якийсь реванш. А сьогодні, от, Господу Богу не вдалося виграти.

Не на такого Бога я чекаю! Мій Бог приходить із міццю, «в потузі». Мій Бог переміг смерть, сатану, гріх. За три дні, привалений усіма гріхами людства, Він воскресає. Звертається до мене на ім’я, як колись до Магдалини: «Маріє!» — у саду, де її зустрів.

Я чекаю на Бога, який є Сильним. Не якимось слабким стареньким, що не розуміє світу і його проблем. Чекаю на Бога, який обдарує мене щастям: «Сам Господь дасть щастя» (Пс 85,13а). Чекаю на Бога, який не відбере у мене щастя своєю неофарисейською моральністю, а обдарує мене щастям. «Та й сам Господь дасть щастя, і земля наша дасть урожай свій». Ось — Господь мій; на такого Бога чекаю.

Йн 1

Я чекаю також і на людину — таку, як Йоан Хреститель. На людину, яка мені теж покаже, де є Бог. На людину, біля якої я знайду Бога. Архетип Йоана Хрестителя глибоко вписаний у наше серце, у нашу психіку, в наш дух: це один із найстарших архетипів людства. Архетип когось, хто мені скаже: ось — Агнець Божий. Оцей приблизно 30-річний чоловік, що наближається. Ось Він, — щоб я не помилився. Щоб упізнав Його у натовпі. Хто був твоїм Йоаном Хрестителем? Для кого ти був Йоаном Хрестителем у житті? «Ось — Агнець…»

Наші людські зв’язки — це і є дорога, якою приходить Він, Месія, Бог-на-якого-я-чекаю. Ти мені Його показуєш, і біля тебе я можу піти за Агнцем.

…Я нещодавно проводив реколекції у парафії св. Миколая в Рудно. Вранці, раненько, коли храм ще був сповнений сутінками, я пішов до сповідальниці. Не було ніякого світла, тільки світильник у конфесіоналі, весь храм був темний. Я сів у конфесіоналі; підійшла жінка старшого віку, висповідалася, потім стала навколішки, щоб помолитися свою покуту, перед конфесіоналом, освітлена тільки цим світлом, що виходило зі сповідальниці. За мить прийшла молодесенька жінка, отримала свою покуту і теж схилила коліна, біля тієї старшої жінки. Це було надзвичайно зворушливо: дві жінки, старша й молодша, навколішках у темному храмі, освітлені тільки світлом, що виходить зі сповідальниці… Раптом та старша жінка зробила рух рукою, молодша тут-таки його зрозуміла і допомогла підвестися з колін. Підвела її до лавки і допомогла там сісти, сама сіла позаду. Прекрасний образ! Скромний шедевр, який захоплює більше, ніж численні картини по галереях. Після сповіді вони одна одній допомогли цим «взаємним даром вставання». Це було немов дорога до Євхаристії, що ось-ось мала розпочатися вдосвіта, на межі ночі і дня.

Прекрасний образ.

Я чекаю на людину, біля якої я зможу, разом, у взаємній любові, віднайти шлях до Агнця, на якого чекаю.

Переклад CREDO за: Rozważanie o Adwencie – ks. Krzysztof Grzywocz