Це кульмінаційний момент Євхаристії, коли відбувається щось надзвичайне.
Як повестися в таку хвилину правильно — в момент піднесення Тіла і Крові?
Піднесення
Якби ми могли вказати на найважливіший момент Святої Меси, багато хто безсумнівно би сказав, що це — піднесення, коли священник показує перемінену в Тіло Господнє гостію та келих із Кров’ю Господньою. Всі в цей час стоять навколішках, міністрант ударяє в гонг або дзвонить дзвониками. Складно уявити Вечерю Господню без цього «центрального» моменту.
Однак же довгі століття піднесення просто… не було! Був, щоправда, короткий епізод у IV столітті; але потім це занепало. Почало повертатися аж в ХІ столітті, після подолання єресі Беренгарія Турського, який заперечував реальну присутність Ісуса у Пресвятих Дарах; але перші літургійні приписи в цьому питанні видано лише в ХІІІ столітті. І стосувалися вони тільки піднесення та показування Гостії.
Піднесення келиха з’являється тільки в Месалі 1570 року. Це був наслідок конфронтації з протестантизмом — піднесення обох Видів мало бути для Церкви новим жестом вираження віри в реальну присутність Ісуса у Пресвятому Таїнстві, яку (принаймні, частково) протестантизм заперечував.
Читайте також:
«Протестантизація перетворює Літургію на метушню»
Споглядати Ісуса в Гостії
Звичай піднесення Тіла Господнього був впроваджений у літургію Святої Меси для того, щоб вірні могли адорувати Христа, істинно присутнього в консекрованій Гостії. Тому цей момент супроводжується позицією клячання (навколішках) та звуком дзвіночків (гонга або калатала у Великий Четвер). Завдання звуків — звернути увагу вірних, що ось настає дуже важливий момент. Траплялося, що на час піднесення перед вівтарем схиляли коліна служки зі смолоскипами, щоб завдяки цьому світлу Гостія в руках священника була краще видна.
Додаймо, що піднесення тоді тривало дуже довго, а безумовно — набагато довше, ніж зараз, бо то була єдина нагода для адорації видимого всім Пресвятого Таїнства. Лише потім було вигадано і запроваджено в загальний ужиток монстранції, що служать для виставлення Тіла Господнього. З того періоду також походить звичай підримування тими, хто прислужує на Месі, задньої частини орнату головного служителя. Його донині можна побачити під час відправи Тридентської Меси. Орнати (ризи) священників тоді були багато оздоблені й тому важкі, отож така допомога полегшувала священникові тривале піднесення Гостії.
Читайте також:
Постави та жести під час Літургії. Путівник по Святій Месі
Схиляти голову чи дивитися?
Піднесення Тіла і Крові Господніх це момент мовчазного молитовного поклоніння (адорації) та нагода усвідомити, що це насправді сам Господь став серед нас присутній якнайправдивішим чином. Тому не обов’язково схиляти голову чи опускати очі — хоча дехто цим так виражає свою пошану щодо Таємниці.
Задум впровадити цей жест у літургію був такий, щоб дати вірним змогу вдивлятися в Євхаристійного Ісуса. І цим варто скористатися. Багато кого з нас вчили ще десь на приготуваннях до Першого Причастя, щоби вдивлятися в Гостію і келих у момент піднесення, повторюючи подумки визнання віри св. Апостола Томи, яке він вимовив, побачивши Воскреслого: «Господь мій і Бог мій!» Це проста і глибока практика. Визнання віри і акт прославлення водночас.
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
