«Протестантизація перетворює Літургію на метушню»

Секретар Папської комісії Ecclesia Dei — про протестантизацію Літургії та затемнення реальної присутності Христа у Євхаристії.

«Секуляризація теології та християнського життя була головним чинником, який перетворив саму Літургію в активізм і в такі форми її служіння, що оминають сакральний вимір та затемнюють центральне місце, яке має посідати реальна присутність Христа, оминають жертовний характер Святої Меси (…), внаслідок чого католицька Літургія протестантизується», — сказав архієпископ Ґвідо Поццо у виступі перед учасниками міжнародної літургійної лабораторії Ars Celebrandi в Ліхені (Польща).

Фото: Alchetron

— Не підлягає сумнівам, що Vetus Ordo становить цінний і безсумнівний внесок у розуміння Літургії як діла Божого, в якому бере участь уся Церква. Завдяки Vetus Ordo багатий духовний і сакральний спадок Римської Літургії стає спільною часткою не лише тих, хто бере участь у служіннях за стародавнім Римським ритуалом, але й інших, хто бере участь у служіннях за новими літургійними книгами, — сказав архієпископ Поццо.

Ієрарх зазначив, що основоположна справа — це звернутися в літургії та в житті до Христа. «Це звернення до Христа, крім того що забезпечує нам правильне скерування молитви, також запобігає спокусі звести Літургію до чогось, що ми “робимо”, що є справою спільноти, бо ж Літургія це насамперед діяння Бога». Він вказав і на значення латини: «Безумовно потрібно повернути oratio Меси всю його сакральність, яке, зрештою, в ній немовби вміщене, включаючи в це характерну для латини експресію. Латина гарантує теологічну точність формулювань і високу гідність — для слів молитви, а тим самим допомагає вірним зрозуміти, що завдяки Месі є час, коли ми входимо в mysterium fidei, тайну віри, оскільки разом із Христом включаємося в oratio, що скероване від цілого Містичного Тіла до Отця у Святому Дусі».

Архієпископ Поццо звернув увагу на доконечність поновного відкриття доктрини про реальну та субстанціальну присутність Христа під видами хліба і вина. До останнього Собору зосередження на істині про реальну присутність Спасителя було природним. «Після літургійної реформи 1970-х інша думка посіла центральне місце. Месу почали сприймати як діяння люду Божого, діяння спільноти, яка активно включається у різні функції. І тоді як у Vetus Ordo центральним актом Меси є консекрація [перемінення дарів] з адорацією [молитовним спогляданням], що настає після неї, — у реформованій Месі акт консекрації часто розуміють і сприймають як один із численних актів, завдяки яким Христос стає присутнім (у літургійному згромадженні, у читаному Слові Божому, у братній любові…). Тайні реальної присутності Христа загрожує те, що вона відступить на другий план. Ця загроза виникає не так із літургійних книг, тобто з самого обряду, як зі специфічного розуміння та сприйняття», — зазначив ватиканський ієрарх.

Літургійна реформа, сказав архієпископ, супроводжувалася навколособорною ідеологією, «яка до певної міри збігалася з ідеями і принципами, викладеними в Конституції про Святу Літургію Sacrosanctum Concilium і яка водночас стала підставою відхилень, зловживань і спотворень у вигляді конкретних застосувань літургійної реформи. Безсумнівно не є чимсь другорядним, що клімат літургійної реформи супроводжувався специфічним культурним контекстом, глибоко позначеним секуляризацією».

— Секуляризація теології та християнського життя була вирішальним чинником, який перетворив саму Літургію на активізм і конкретні форми відправи, оминаючи сакральний вимір та затемнюючи центральне місце, яке має займати реальна присутність Христа, оминаючи жертовний характер Святої Меси, а також нерідко повністю усуваючи почуття адорації, аби однобічно підкреслити значення спільноти і розуміння Меси як святкування, сприйнятого в будь-якому разі не як жертовна учта (св. Тома Аквінський: sacrum convivium), а як звичайне братерське споживання, таким чином призводячи до протестантизації католицької Літургії, — додав священик. Криза віри, Літургії та душпастирства, підкреслив він, випливає з секуляризації віри (доктринальний, релігійний і моральний релятивізм), Літургії (заміна категорії sacrum категорією profanum) і любові («любов вертикальна» — до Бога і ближнього — замінюється «любов’ю горизонтальною»).

Фото: Alchetron

— Я вважаю, що потрібно визнати: motu proprio «Summorum Pontificum» Бенедикта XVI відіграло значущу роль, допомагаючи зрозуміти, що usus antiquior [стародавній порядок] Римської Літургії слід визнавати цінним скарбом, який треба відкрити для всіх вірних, аби зберегти належну віру, належну Літургію і належну любов. Сьогодні конче необхідним є свідоме повернення значення й цінності сакральної католицької Літургії в обох формах, звичайній і надзвичайній, а відтак — належної відправи, яка повинна також через жести виражати здорову літургійну доктрину в її інтегральності й повноті, — сказав секретар Папської комісії Ecclesia Dei.

Архієпископ Поццо зазначив, що обидві форми Римського обряду є прикладом взаємного розвитку і збагачення. «Хто мислить і діє інакше, порушує єдність Римського обряду, який має бути бережений, — той не провадить правильної душпастирської діяльності й не підтримує правильної літургійної віднови, а позбавляє вірних спадку, на який вони мають право», — додав ієрарх, зазначаючи, що обидві форми мають рівну цінність.

— Завдання єпископів — не лише гарантувати та оберігати, але також сприяти примиренню й миру в Церкві, запобігаючи таким чином поділам і конфліктогенним прагненням у християнській спільноті, таким, наприклад, як маргіналізація та ізоляція вірних, прив’язаних до надзвичайної форми, з одного боку, або, з другого боку, різні форми опротестування Месалу Павла VI, що його деякі групи вірних, навіть якщо вони у меншості, надалі розглядають як далекий чи навіть зрадницький щодо істинної Літургії, — нагадав ієрарх.

Він також пояснив проблему концепції «actuosa participatio» (чинної участі): «Її не можна зводити до суто зовнішньої активності, до промов, слів, коментарів, до діяльності, яку можна охарактеризувати висловом “зроби сам”. Під поняттям actuosa participatio розуміють також і тишу, яка виражає істинну, глибоку та особисту участь, оскільки Літургія не потребує нав’язливої загарбницької креативності, але вимагає урочистих повторень. Тому існує реальний ризик занепаду, інструменталізації реформованого обряду зі шкодою для інтегральності віри і Божого культу».

— Те, чого, на мою думку, слід уникати, — це оцінювання двох форм, звичайної і надзвичайної, на підставі їхніх зовнішніх рис. Публічна думка вважає істотними для нової Літургії відправу національними мовами, а не латиною, з якої, як кажуть, «ми нічого не розуміємо»; поставу священика обличчям до вірних; надання певного простору для вільної творчості священика-служителя та мирян, які беруть участь у відправі, так, аби вони могли рухатися довкола вівтаря і бути співучасниками через короткі чи довші роздуми. У класичній Римській літургії, зовсім навпаки, визнано суттєвим, аби її правилося латиною, аби служитель був звернений до вівтаря(coram Deo), і, зрештою, щоби вірні могли брати в ній участь у тиші. Це не означає, що вірні узагалі не беруть участі в Літургії; вони теж учасники, але через мовчання, а не так, як це пропонує і про що старається реформа Павла VI, через більш активну та видиму роль. Отже, відмінність між видимим і невидимим, поміж тишею та зовнішньою активністю — відчутна феноменологічно. Відтак відмінність існує. Питання тільки, чи це принципова відмінність? — вказав архієпископ.

Лабораторія традиційної літургії Ars Celebrandi постала п’ять років тому. Її створили миряни як відповідь на слова папи Бенедикта XVI: «Те, що було святе для попередніх поколінь, залишається великим і святим для нас, і не може бути повністю забороненим, або ж навіть визнаним за негідне». Цього року в заняттях беруть участь понад 200 священиків і мирян, які вчаться служити стару Месу та прислужувати до неї, а також вивчають літургійний спів, зокрема григоріанський хорал. За проведення лабораторії відповідає Una Voce Polonia, яке є частиною міжнародної федерації Internationalis Una Voce. Конгрегація віровчення визнала цю організацією офіційним представником світських католиків, прив’язаних до надзвичайної форми Римського обряду.

Папська Комісія Ecclesia Dei — це інституція Апостольського Престолу, яка здійснює опіку над католиками-прихильниками класичної форми Римського обряду та інших традиційних латинських літургійних обрядів. Інформаційним покровителем Ars Celebrandi є КАІ.