Як християни, ми часто опиняємося перед дилемою: ми повинні «не судити, щоб і нас не судили», а водночас маємо повчати інших, коли вони чинять зло, і називати його прямо. Як узгодити одне з другим?
«Всі мене критикують. І ти теж! Якщо ти вирішила бути моїм суддею, то вже не можеш бути моєю подругою». Так починається один з розділів книжки «Запитання до Бога» (On Asking God Why) американської авторки Елізабет Елліот (1926-2015). Це слова, які Джоанна скеровує до своєї подруги Лайзи в ситуації, коли та, після багатомісячних роздумів і молитви, врешті наважилася звернути увагу Джоанни на те, що її поведінка неправильна. Обидві були християнками. Тому Лайза визнала, що, керуючись словами св. Павла (Гал 6,1), вона повинна делікатно поговорити з Джоанною про гріх, якого та сама не помічала або ж не вміла з ним порвати.
«Брати! Коли би хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідності, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу».
Вказівки св. Павла виглядають однозначними. Ми повинні наставляти братів і сестер — але маємо чинити це в дусі лагідності. Також ми повинні критично дивитися на самих себе — щоб і нам не впасти у спокусу, а зокрема у спокусу ставити себе вище за інших і вважати себе кращими за них.
Проте чимало християн мають із цим проблеми. В їхніх вухах — слова Христа «не судіть, щоб і вас не судили» (Мт 7,1), а також «якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, і ще додадуть вам» (Мк 4,24).
Але ж сам Христос казав також: «А коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого. Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалася на слово двох або трьох свідків. І коли він не схоче слухати їх, скажи Церкві; коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар» (Мт 18, 15‑17). І як це все узгодити?
Елізабет Елліот зауважує, що можливі чотири ситуації, в яких ми по-різному сприймаємо напоумлення, що його нам уділяє інша людина:
-Якщо той, хто сам гордий, чинить зло і засуджуваний як злий, то він буде однаково і злим, і зраненим.
-Якщо гордий чинить добре і осуджуваний як злий, він теж буде злим і зраненим.
-Якщо той, хто насправді смиренний, чинить зло і засуджуваний як злий, він не матиме претензій, але зі вдячністю і покорою, без огляду на те, чого йому це коштує, візьме до уваги осудження і покутуватиме.
-Якщо хтось смиренний чинить добро, але оцінюваний як злий, то він навіть не буде довго думати над цим присудом. Йому йдеться про славу Божу, а не свою власну. Він просто ввірить свою справу Тому, Хто судить справедливо.
Найбільшою проблемою Джоанни — незалежно від конкретного гріха, на який подруга звернула їй увагу, — відповідно, була зранена пиха. І саме пиха, гординя становить проблему, що лежить в основі багатьох інших гріхів, не дозволяючи нам поглянути на себе самих у правді. Не раз аж тільки критика нашої поведінки, що походить іззовні, здатна зруйнувати той п’єдестал пихи, який ми самі собі вибудували.
Правдою є, однак, те, що жодна людина ніколи не знає всієї правди про іншу людину. Ми неспроможні повністю зрозуміти ситуацію іншого, пізнати його приховані думки та мотивацію. Тільки Бог знає наші серця і прагнення. Тому всіляке судження і критика мають відбуватися тільки помірковано й лагідно. По‑перше — я можу помилятися, оцінюючи ближнього; по‑друге — правду завжди потрібно казати з любов’ю, а не у гніві чи безцеремонно.
Ісус каже, що ми маємо любити не лише друзів (тих, кого любити легко), але й ворогів. Це ставить дуже високу планку в наших стосунках. Навіть коли хтось нас ранить, коли він поводиться неправильно, — ми повинні його любити. Тут немає місця на жодне «але»: любити, і все, крапка. Однак це не означає, що ми мусимо відмовитися від того, щоб називати зло — злом. Оцінка дійсності, розрізнення добра і зла, розпізнання, що є істинним добром, а що тільки його видимістю, — це елементи, необхідні в духовному житті. Без цього воно стало би одним великим непорозумінням. Із популярної психологічної максими авторства Тома Гарріса «я ок і ти ок» не можна робити висновку, що кожна поведінка — це «ок». Акцептація (прийняття) другої особи, яку має на увазі психолог, не означає схвалення всього, що та людина робить. Зовсім навпаки: не раз потрібно виставити межі й чітко сказати — я цього прийняти не можу, це неправильне, бо кривдить мене і тебе, а також псує наші стосунки.
Ми не всіх повинні напоумлювати й виправляти, хоча стосовно всіх маємо право виставити межі. Ми не мусимо старатися силоміць виправити тих, хто не є християнами і не бажають нашої критики, будованої за біблійними стандартами. Однак ми не можемо мовчати, коли зло діється у християнському середовищі, ані намагатися замести його під килим. Схожа ситуація була в Коринті, і саме св. Павло з обуренням писав до тих, хто старався його ігнорувати:
«Ви ж наповнилися гордощами, хоч повинні б сумувати, щоб виключити з‑поміж себе того, хто допустився цього вчинку! (…) видати такого сатані на погибіль тіла, щоби спасся дух у день Господній. Недобра ваша хвальба! Хіба не знаєте, що трохи закваски заквашує усе тісто? (…) Виключіть злого з-поміж себе!» (1 Кор 5, 2‑13).
Павло — реаліст: у земному житті ми не можемо цілковито ізолювіатися від зла і злих людей: «Я вам писав був у листі не мати стосунків з розпусниками, — не взагалі з розпусниками цього світу, чи то з зажерливими, чи з грабіжниками, чи з ідолопоклонниками, бо вам довелося б вийти з цього світу». Йдеться натомість про те, щоб у середовищі християн не дозволяти собі явного порушування Божих принципів — тому що це провадить до згіршення.
Елізабет Елліот вважає, що такі ситуації не раз трапляються у «старих» християнських країнах. Ми немовби призвичаїлися, що те, чого ми вчимо по храмах, і те, як ми живемо, — це дві різні справи. Набагато гостріше чуття на зло мають недавно навернені християни у місійних краях, які набагато серйозніше сприймають Христову науку. Для них виклик, щоб наша мова була «так — так, ні — ні» означає, що не можна красивими словами прикривати зло, але треба його рішуче відкинути. Рішуче — однак із любов’ю до кожного, навіть найбільшого грішника. Це велике мистецтво, якого ми повинні вчитися все життя: як відділяти гріх від грішника.
Переклад CREDO за: Мацєй Ґурніцкі, Opoka
фінансово.
Щиро дякуємо!
