«Тоді пізнаєш мир духа». Ось кілька повчальних розповідей Отців пустелі про спокусу та гріх.
Авва Йосиф із Фів сказав: «Три постави заслуговують на визнання перед лицем Господнім. Перша — коли хтось хворіє і приходять до нього спокуси, а він їх прийме зі вдячністю. Друга — коли хтось свої труди чистими чинить перед Богом, визволившись від усіх людських міркувань. А третя — коли хтось цілковито слухняний духовному керівникові, зрікшись власної волі».
Старець сказав: «Проси Бога, щоб дав тобі скруху серця і смирення. Пам’ятай завжди про свої гріхи, і не осуджуй інших. Будь покірний усім, не приятелюй із жінкою ані з хлопцем, ані ж єретиками. Собі не довіряй, пануй над своїм язиком і впокорюй свій живіт, від вина стримуйся. Якщо хтось розмовляє з тобою про якусь справу — не сперечайся з ним. Якщо він каже добре, погодься. Якщо зле — скажи йому: “ти сам розумієш, що сказав”, і не сварися з ним за сказане. Тоді пізнаєш мир духа».
Ікона: Пахомій Великий. Джерело: Вікіпедія
Коли авва Арсеній ще перебував при імператорському дворі, він молився до Бога: «Господи, вкажи мені дорогу спасенну». І почув голос: «Арсенію, уникай людей, і будеш спасенний». Той же, ставши монахом, молився тими самими словами. Почув голос, який мовив до нього: «Арсенію, втікай від людей, втихомирся внутрішньо. Бо це корінь безгрішності».
Авва Поемен сказав, що початком кожного зла є брак зосередження. Він також казав, що добрим є втікати від справ тілесних. Бо якщо людина від спокус тілесних не втікає, то вона подібна до того, хто стоїть над дуже глибоким озером. Неприятель її, коли тільки захоче, може її зіпхнути у глибину вод. Якщо ж триматиметься від справ тілесних далеко, то буде подібний такий чоловік до того, хто далеко тримається від прірви. І навіть якби неприятель його тягнув, щоби скинути донизу, то за час боротьби з ворогом Бог прийде йому з допомогою.
Оповідав хтось, що троє працьовитих, близьких людей стали монахами. Один із них присвятив життя запровадженню миру між посвареними, згідно з тим, що написано: блаженні миротворці (Мт 5,9). Другий відвідував хворих. Третій, натомість, подався в пустелю, щоби там жити у зосередженні духа. Перший, трудячись серед колотнеч, не зумів, однак, усіх задовольнити. Знеохочений, прийшов до того, що служив хворим, але і його застав пригніченим, бо не зумів добре виконати свого завдання. Обидва рушили разом, щоб побачити того, який подався в пустелю. Розповіли йому про свої розчарування і просили, щоб він представив їм свої досягнення. Той, після короткого мовчання, налив води у чашу і сказав їм: «Пригляньтеся до води». Вона була каламутна. За деякий час знову сказав: «Погляньте, яка зараз вода чиста». Коли вони придивлялися до води — побачили свої обличчя немовби у дзеркалі відображеними. Тоді він сказав до них: «Так діється щоразу, коли хтось живе серед людей. Через біганину він своїх гріхів не бачить. Якщо, однак, осягне спокій духа, зокрема в самотності, тоді побачить свої гріхи».
Отці пустелі. Павло Фівейський
Один брат просив авву Аммона: «Вділи мені якусь науку». Старець сказав йому: «Йди і думай так, як думають злочинці, сидячи у в’язниці. Вони запитують людей: де ж суддя? Коли він прибуде? — і плачуть, очікуючи належних кар. Так і монах повинен завжди бути повним побоювань і самого себе ганити, кажучи: біда мені, як я маю постати перед судом Христовим? Як я відзвітую перед Ним про свої вчинки? Отож якщо завжди будеш мислити таким способом, то зумієш стати стасенним».
Авва Євагрій сказав: «Коли сидиш у келії, зосередь свої думки і пам’ятай про день смерті. Побачиш тоді смерть свого тіла. Думай про нещастя, прийми біль, нехай тебе наповнює страхом марнота світу цього. Будь уважний і стережися, щоб завжди міг залишатися в такій зосередженій готовності, і не ослабнеш. Згадай також тих, хто в пеклі. Обдумай, у якій ситуації ті душі. В якому страхітливому мовчанні або серед яких жахливих зойків. У якому ж вони страху і напруженні, в очікуванні болю, без полегшення ллючи сльози. Але пам’ятай також і про день воскресіння. Уяви собі суд Божий, що викликає страх і ляк. Обдумай сором, якого зазнають грішники перед обличчям Христа і Бога, перед ангелами й архангелами, силами і всіма людьми. Зважай також на всі страждання, на вогонь вічний, на хробака невмирущого (пор. Мк 9,48), на темряву пекельну, а крім того — на скрегіт зубів (пор. Мт 8,12), страх і муки. Згадай блага, що приготовані праведникам; довірливе спілкування з Богом Отцем і Його Сином, перед ангелами, архангелами, силами і всіма людьми; царство небесне і його добродійства, і радість, і мир. Обдумай добре одне і друге. З приводу суду над грішниками плач, ридай, проливай сльози, боячись, щоб це не прийшло на тебе. А з приводу добродійств, що приготовані для праведних, радій, веселися. Старайся мати в них свою частку, натомість отого — уникнути. Стережися, щоб ти про це не забув, чи то бувши у келії, чи коли десь поза нею. Ніколи не втрачай з пам’яті цієї думки, і, може, так уникнеш принаймні думок брудних і шкідливих».
Євагрій Понтійський
Розповідав один старець, що якийсь брат хотів покинути світ, але мати забороняла йому. Він, однак, стояв на своєму, кажучи: «Я хочу спасти свою душу». Мати довго опиралась, однак, не мігши завадити його намірам, зрештою дала згоду. Він відійшов і став монахом. Але марнував своє життя. Сталося так, що мати його померла, а за деякий час він сам тяжко захворів. Коли його вели на суд, зустрів він там свою матір і тих, що судили. Вона ж, побачивши його, здивувалася вельми і сказала: «Що таке, мій сину? Тебе теж засудили, що ти потрапив у це місце як винний? Де ж слова твої, які ти повторював: “Хочу спасти свою душу”? Засоромлений почутим, він застиг, закам’янілий від болю, так що не міг навіть відповісти своїй матері. З милосердя Божого, після цього видіння він почав опритомнювати і повертатися до здоров’я. А подумавши, що видіння це походить від Бога, сидів відтоді замкнувшись і роздумував про своє спасіння, покутуючи й оплакуючи те, що перед тим учинив через недбальство. І так сильно тим пройнявся, що хоч багато його просили, щоб хоч ненадовго дав собі перепочинок, щоби плач йому випадково не зашкодив, бо було його понад міру, — не бажав він їхньої розради, кажучи: «Якщо я не міг знести докору своєї матері, то чи зможу в день суду витримати перед Ісусом і Його святими ангелами?»
Авва Зенон проходив колись Палестиною. Як втомився, сів край поля, на якому росли огірки, щоб підкріпитися. Неприятель підкинув йому думку: «Візьми собі один огірок і з’їж. А що такого». Однак він відкинув цю думку: «Злодії ідуть на засуд. Отож випробуй себе, чи здолаєш ти зносити муки пекельні». Став він на сонці і стояв п ‘ять днів, згоряв під сонцем, кажучи собі: «Не можу я витримати цьго страждання». Отож сказав: «Якщо не можеш витримати страждань — не зривай і не їж».
Уривок із книжки «Притчі монахів про спокуси та гріх»
* Отці пустелі — християни, які між III і VII століттям ховалися у пустелях Месопотамії, Єгипту, Сирії, Палестини і провадили там відлюдницьке життя в хатинах і печерах, шукали усамітнення, ручної праці, тиші, споглядання, хотіли таким чином зростати духовно. Переконані в тому, що існує тісний зв’язок між тілом, душею і розумом, Отці пустелі (яких можна вважати першими терапевтами) розробили рекомендації про те, як лікувати «хвороби душі». Вони наголошували на контролі над думками, а завдяки цьому — на захисті серця.
фінансово.
Щиро дякуємо!
