«Духовні ендорфіни» для того, щоб пережити війну

Майже рік уже — не тільки десь на фронті, а й де завгодно — життя може обірватися. Будь-якої миті.

Ти щоденно стаєш «прозорішим», втрачаєш стабільність світосприйняття. Психологи радять їсти щось смачне, більше спати, слухати музику, купувати гарні речі, щоб повернути відчуття стабільності та знайти ресурс. А воно щось не діє… Ротом жуєш тортик, а сам думками — біля багатоповерхівки у Дніпрі. Часто вночі лежиш із розплющеними очима і чекаєш «тривоги» чи «прильоту». Слухаєш музику — і не чуєш її; купуєш одяг — і нема настрою його носити… Хосемарія Ескріва говорив про стовпчики, що стирчать над снігом як знаки дороги і не дають мандрівникові збитися зі шляху. Кожний день орієнтуєшся на звичні речі: випити кави, погладити кота, піти на роботу, почитати книжку, зустрітися зі знайомими… Однак святий казав про речі духовні.

Київ, 24 лютого 2022

Бути християнином vs вважати себе християнином

Ти до війни був духовною людиною. Молився щоденно Розарій, Коронку до Божого Милосердя, по п’ятницям — Хресну дорогу. Мав вивчене в церкві уявлення про те, як іти за Христом. І ось надійшов час нашої Голготи.

Господи, як важко вмирати… Вмирати емоційно, споглядаючи страждання інших… Весь твій світ у квартирі може зникнути за одну мить! І тебе теж поглинуть цегла і бетон. А хтось уже помер на цьому хресті. Хтось. Багато хто. Багато.

Іноді ловиш себе на тому, що провадиш довгі розмови з Богом. Раз по раз ставиш запитання: «Навіщо? Скільки ще?» І далі блукаєш думками у тиші. А ще недавно здавалося, що хвороба, розлучення, втрата роботи, зрада друзів — це найбільші випробування! А зараз — війна. 

Війна з’їдає міста, будівлі, тіла. Їсть нас ізсередини, забираючи спокій і втіху.

Спротив домашньому насильнику

Ми часто говоримо про те, що вже звикли. Паніка була минулого року, в перші місяці. А зараз поволі тягнеться рутина війни. Ворог діє як домашній насильник, пригрітий довгі роки. Декілька днів спокою нас уже радують — а наступний удар посилює звичку постійно жити у небезпеці.

Як розірвати це коло, якщо втекти неможливо? Господь пропонує такі варіанти для відбудови свідомості після емоційно важких подій:

1.Піст.

Усупереч порадам психологів, які рекомендують «поповнити ресурс» смачною їжею, Ісус говорить про особливий вид демонів, що бояться посту і молитви. Змушуючи себе постити на хлібі і воді один день, ви долучаєтеся до боротьби зі світовим злом. Звісно, завдяки допомозі Бога, а не через вашу гординю, — але перемога над злом наблизиться на один день.

2.Жертва.

Сучасний світ радить не бути жертвою, а отримувати задоволення. Однак жертва вчить нас смирення і покори. Смирення сприяє тому, що людина отримує спокій, приймаючи своє існування: хвороби, старість, втрати… Смиренна людина радіє малим речам, отримує задоволення від несуттєвого. Мається на увазі жертва не у формі штучно вчиненого для себе дискомфорту, а вміння зносити щоденні труднощі, помічати буденний хрест свого життя і приймати його.

3.Подяка.

Вдячність Господу робить кожний день нашого життя чудесним даром! У час війни особливо доречно дякувати за кожен ранок та спокійну ніч. Пригадайте, коли ви дякували за воду, світло, тепло, як їх відновлювали у ваших оселях? Вдячність робить людей добрішими та відданішими одне одному. Адже при цьому ми розуміємо, що світ такий крихкий, що ми залежимо один від одного та від Бога.

4.Фізичне навантаження й рух.

Спостерігаючи за життям Ісуса Христа, можна бачити Його у постійному русі. Лише сорок днів посту Він перебував у пустелі й молився. Люди створені для того, щоб іти вперед, бути паломниками у житті. Якщо після пережитого стресу виникає заціпеніння та байдужість, то вам необхідна піша прогулянка містом.

5.Молитва щохвилини.

Не відкладайте молитву лише на вечір, коли ви спокійно при свічці зможете стояти навколішках і перебирати вервицю або читати Святе Письмо. Розмовляйте з Богом завжди — і щойно розплющите очі, й коли починаєте засинати. Бог чуває над вами завжди. Все земне життя Ісуса було сповнене виконанням волі Отця, прославою Отця та спрямуванням всіх починань до Отця.

Живемо в такі часи, коли необхідно шукати живого Бога. Відірватися від власних фантазій, уявлень про Бога, і щодня відкривати себе перед лицем смерті так, наче ми вже готові зустрітися зі своїм Творцем. Отже, працюймо для слави Царства Божого, для речей духовних, а не для речей світу цього та вічних страхів свого егоїзму.