Лікарка О. й надалі стверджувала, що пацієнтка помре і це тільки питання часу, бо вже десять днів як у пацієнтки мертвий стовбур головного мозку. Лікарі остаточно поставили на Божені хрест.
Водій величезного TIR-у їхав вузькою дорогою, не зважаючи ні на кого — ну бо хто може з ним зрівнятися? Жоден автомобіль не мав шансів змагатися з багатотонною вантажівкою, тому всі слухняно з’їжджали на узбіччя. 30 липня 1988 року. Божена К. мала 20 років і маленький «Фіат» — предмет її великої гордості. Вона їхала спокійно. Зараз дорога має звузитися, треба трохи пригальмувати. Божена лише встигла помітити, що велика вантажівка їде просто на неї, як її охопила суцільна темрява.
Коли «швидка» доставила непритомну, закривавлену, поламану жінку до лікарні, медикам було достатньо одного погляду, щоби зробити висновок: у неї немає жодного шансу. В коридорі, стискаючи від хвилювання пальці аж до побіління, стояла сестра Божени. Вона чекала на лікарку О., ординаторку, щоб поговорити з нею. Та саме вийшла з кабінету. Підбігла тітка Божени: «Лікарю!»… «Вашу племінницю неможливо врятувати», — відрізала лікарка. «Лікарю, моя Боженка житиме. Її охороняє Божа Матір!» — впевнено заявила жінка. Адже вона довірила племінницю Ясногірській Марії. «Ви вірите в магію?» — раптом роздратувалася ординаторка.
Тітка попросила медсестер дозволити їй побачити свою племінницю. Схилившись над непритомною Боженкою, вона поклала їй під подушку образок Ченстоховської Божої Матері, з яким доти ніколи не розлучалася. «Це моя сила», — завжди казала жінка. Потім вона з двома сестрами Божени і своєю донькою, Марленою, поїхала на Ясну Гору просити Божу Матір врятувати Божену.
Було ще дуже рано, брама монастиря замкнена. Жінки стали навколішки біля брами й почали молитися Розарій. А потім навколішках рушили до каплиці Чудотворного образу. Тітка пішла до сакристії, щоб попросити про Святу Месу. 3 серпня 1988 р. о 15:30 перед чудотворним образом Марії відправили Месу. Того ж таки дня Божена опритомніла й розплющила очі. Вона ще не повністю повернулася до тями. Коли наступного дня до неї прийшла тітка, лікарка О. й надалі стверджувала, що пацієнтка помре і це лише питання часу, бо протягом десяти днів у неї був мертвий стовбур головного мозку. Лікарі остаточно поставили на Божені хрест. Вони навіть не вважали за доцільне лікувати її зламану ногу — що пізніше, коли вона вже одужала, призвело до легкого каліцтва.
*Уривок із книжки Аніти Чуприн «Cuda dzieją się po cichu. O jasnogórskich cudach i łaskach»
фінансово.
Щиро дякуємо!
