У своїй розповіді про спокушення Ісуса Христа у пустелі євангеліст Матей використовує три різні терміни для позначення злого: «диявол», «спокусник» і «сатана». Кожен із цих термінів розкриває щось інше про те, як злий нападає на нас — і, що важливіше, як ми дозволяємо вводити себе у гріх.
Грецьке слово «diabolos» означає брехливий обвинувач або наклепник. Воно походить від «dia-ballein», що означає «розкидати». Наклепник — це той, хто плутає речі, сіє сум’яття і хибно звинувачує. «Diabolos» — це той, хто приносить безлад і поділи, і це є точним описом роботи диявола. Насправді це справедливий підсумок не лише всього, що він робить, але і всього, що він може зробити.
Диявол розкидає речі. Його візитна картка — поділ. Там, де він знаходить єдність і гармонію, він творить роз’єднання та дисгармонію. Його перший крок — заронити сумнів. Він шепоче жінці: «Чи справді Бог сказав тобі не робити..?» Цей сумнів призводить до першого гріха — гріха, який веде до всіх наступних поділів та відчужень: людини від Бога, чоловіка і жінки одне від одного та кожної людини від її власного тіла.
Диявол прагне внести той самий сумнів у наш розум: чи справді Бог тобі сказав?.. Чи можна довіряти Богові? Цей початковий поділ — операційна система для всіх інших. Той, хто сумнівається, відступає від Бога і незабаром опиняється осторонь інших і навіть самого себе. Поділ призводить до лихослів’я, пліток, лайки, хтивості, заздрості та насильства, як ми бачимо у Книзі Буття.
Матей також називає диявола спокусником. Спокуса — це ще один спосіб творення поділів. Це означає збивати на манівці або відтягувати когось від добра. Зверніть увагу, з чого починає спокусник: «Коли ти Син Божий…» Він випробовує цю ідентичність, щоб відтягнути від неї Ісуса. Так, як колись він спокусив жінку, порушивши її впевненість у Богові, він прагне відтягнути Ісуса від Його божественного синівства. З кожною спокусою він пропонує Ісусу якийсь план, відмінний від плану Отця; спокушає довірою до чогось, крім Отця.
Це ж робить спокусник і з нами. Простіше кажучи, він запитує: чи справді Бог — наш Отець? Чи справді Він бажає нашого блага? Кожна спокуса, яку ми переживаємо, це випробування нашої довіри до Отця. Спокусник каже нам довіритися задоволенню, багатству, владі — будь-чому, крім Отця. Він кидає тінь на доброту Отця, щоб припустити, що Він не на нашому боці, а у конкуренції з нами, що насправді ми не діти, а предмети.
Останнє слово використовує сам Господь: «Геть, сатано!» Єврейське слово «сатана» — це більше, ніж опис чи титул; це власне ім’я диявола. Воно визначає, хто він такий: Обвинувач. Під таким іменем він фігурує у Книзі Іова та у Захарії.
У чому він звинувачує нас? Яка суть обов’язків цього прокурора? Це може бути гріх, який ми вчинили, або якась вада, через яку ми страждаємо. Можливо, це взагалі не те, що ми робили, а щось, що зробили з нами. Як би там не було, обвинувач завжди прагне посилити наш сором. Ми бачимо це на прикладі Адама і Єви. Великі обіцянки, які він дав заздалегідь, швидко перетворюються на звинувачення. Їхня ганьба спонукає їх сховатися від Бога. Обвинувач виграв.
Так само він звинувачує і нас, тавруючи соромом, який змушує нас ховатися від Бога. «Ти не вартий Його любові, — шепоче він. — Твої гріхи надто великі, твої рани надто глибокі… Якби інші лише знали, вони би відкинули тебе… Ти не вартий цього…» Він має намір встановити новий наратив, змусити нас забути, що ми були створені з любові, що ми варті смерті Божого Сина, і що Ісус прощає наші гріхи і вилікує наші рани. Але як би ми не почувалися, нам не потрібно ховатися. Ми отримуємо спасіння лише тоді, коли дозволяємо йому знайти нас.
Важливо, що наш Господь використовує це ім’я, відкидаючи спокусу поклонитися дияволу. Обвинувач любить нагадувати нам про часи, коли ми віддали перевагу занепалому світові перед небом, тварним речам перед Творцем і зробили себе рабами гріха. Єремія називає бога ханаанян Ваала «богом ганебним», тому що цей демон посилив їхній сором і змусив їх робити ганебні речі. Англійський священник і теолог Рональд Нокс називав це «поклонінням сорому», бо саме це ми робимо, коли приймаємо брехню, яку сатана розповідає про нас.
Наш Господь розкриває ці три обличчя зла. Він звільняє нас від сумнівів, недовіри та сорому. Пропонуючи Себе Отцю, Він лікує той найглибший поділ, наше відчуження від Отця. Він примиряє нас із Отцем та одне з одним. Своєю відданістю Отцеві — «Однак не як Я бажаю, лише — як Ти» — Він здобуває для нас благодать синівської довіри навіть у найбільш скрутних обставинах. Своєю принизливою смертю Він виявляє нашу справжню цінність і звільняє нас від сорому.
Переклад CREDO за: о. Пол Д. Скалія, The Catholic Thing
фінансово.
Щиро дякуємо!
