Повсюди повно оцінок, суджень, порівнювань… Немає прийняття чи розуміння для індивідуального досвіду.
Але можна інакше. Не гірше, а інакше!
Солідарність яєчників
Жінки-матері. Їхня сила — солідарність досвіду, який змінює назавжди. Не мають значення вік, колір шкіри чи релігія: ми всі боїмося пологів, ми всі безпорадні у перші дні з новонародженими. Ніхто так, як інша мама, не зрозуміє, через що проходиш ти, коли у твоїх дітей температура, або коли ти з декрету виходиш на роботу…
Саме тому ще більше болить, коли ця материнська солідарність обертається проти взаємин, стає зброєю «проти конкуренток». Жінки змагаються між собою в інтернет-конкурсах на «кращу маму».
Медаль першості
У фейсбук-коментарях, по соцмережах і батьківських блогах. Повсюди. Залежно від профілю — може бути різна, але в інтернеті панує єдина слушна модель виховання дитини.
Також є «єдина слушна модель матері». Чимало жінок дають себе втягнути в перегони цього конкурсу, а медаль дістанеться тій, яка: народила природним способом і без знеболення; та, яка, попри кесарів розтин, встала вже через 5 годин; та, якій не болить у післяпологовий період, бо це фанаберії, а найважливіше — це «дитяточко».
Я тоді думаю про подорож літаком. Коли стюардеса пояснює, що заради безпеки мати повинна надягнути кисневу маску спершу на себе, а потім на дитину. І про те, що мама зовсім не менш важлива, ніж немовля, а після пологів не повинна забувати про власну безпеку і здоров’я.
Мати — незламна!
Не соромно — сказати правду.
Не соромно — мати слабкості й труднощі.
Це не означає, що ти не любиш свою дитину.
Це не означає, що ти погана матір.
Дай право, собі та іншим, мати різні відчуття і досвід.
Те, що вони різняться, може нас збагачувати, і вже точно не означає, що якісь відчуття кращі, а якісь гірші. Не силкуйся це довести воюванням в інтернеті. Злостивістю, прихованою під солодкавими коментарями: «Маленька ще досі пісяє в пелюшки?», «Ну коли ти вже перестанеш його годувати груддю?», «Колись таких проблем не було, все це вигадки!»
Повсюди повно оцінок, осудів, порівнянь. Немає прийняття чи розуміння індивідуальних досвідів. Але ж можна інакше. Не гірше, просто інакше.
Нема дітей…
Тому я зрештою перестала читати блоги про батьківство. Я не кажу, що серед них немає насправді цінних, — бо вони є. Однак я безсумнівно бачу, що мені живеться набагато здоровіше, коли я час від часу натрапляю на щось мудре, не відслідковуючи тему постійно. Мені тоді легше зосередитися на моїй дитині та її потребах, а не на виконанні норм і вимог, які підсаджують у моє материнство невпевненість і страх. Це тільки зроджує фрустрацію і почуття провини.
Повторю за Корчаком: «Нема дітей — є люди». Нема до них універсальної інструкції з обслуговування, і нехай не буде! Якось ніхто не пише про один, універсальний стиль «як вижити з дорослим», або хоч би з ровесниками чи співпрацівниками.
Бо це була би очевидна дурниця. Тому всі ці напрямки у батьківському середовищі можуть бути помічними, але можуть і стати пасткою: і в «дресируванні батьків» теж можна передати куті меду. На мою думку, зайвим є робити з цього ідеологію та ставати її невільником, який сліпо дотримується приписів. А до того ж запекло воює з «противниками» — критиками обраного методу або сповідниками іншого.
У мене є сила!
Мені здається — ми всі інколи почуваємося розгубленими і безпорадними. Невпевненими, чи ми добре вибираємо. Обтяжені відповідальністю за іншу людину. Тим більше коли на результати — перевірку наших вихованих старань — потрібно чекати довгі роки. Ділімося власним досвідом, не відкидаючи досвіду інших!
Не нав’язуймо єдино правильних відповідей — бо таких немає. Нехай кожна з нас виконує свої 100% норми, не беручи участі в конкурсі на кращих чи гірших мам. Ділімося, але не дозволяймо нас розділяти. Не принижування інших, вказування на чужі помилки, а взаємна підтримка і розуміння — ось що дасть нам суперсилу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
