У третій проповіді з нагоди Великого Посту проповідник Папського дому виокремив сенс Христових страждань, які приводять нас до зцілення та спасіння.
«Для вашої та моєї втіхи, Святіший Отче, всечесні отці, брати і сестри, ці роздуми будуть зосереджені цілком і тільки на Богові. Богослов’я, тобто розмова про Бога, не може залишатися поза реальністю Синоду, як і не може залишатися стороннім для кожного іншого моменту життя Церкви. Без теології віра легко стала б мертвим повторенням; їй бракувало б головного інструменту для її інкультурації», — сказав кардинал Раньєро Канталамесса на початку третьої проповіді з нагоди Великого Посту, яку він виголосив 17 березня 2023 р. у залі Павла VI для Папи та працівників Римської Курії. У ній він зосередився на особливостях оновлення теології, яка проголошує, що Бог є любов’ю, як запоруки того, щоб Боже слово не було лише ідеєю. У цьому контексті йшлося про таїнства нашої віри — Пресвяту Трійцю, Воплочення та страсті Христа — у світлі Божого об’явлення, пише Vatican News.
Богослов’я, яке проповідують
Роздумуючи над потребою богослов’я, «придатного, щоб бути проповідуваним», проповідник Папського дому процитував католицького богослова Анрі де Любака, який писав, що проповідь — це не вульгаризацієя доктринального вчення в більш абстрактній формі, а доктринальне вчення у своїй найвищій формі.
«Я переконаний, що немає такого змісту віри, яким би піднесеним він не був, що не міг би бути зрозумілим кожному розуму, відкритому на істину. Якщо ми можемо чогось навчитися у Отців Церкви, то це того, що можна бути глибоким, але не бути темним», — сказав кардинал Канталамесса.
На його думку, богослов’я має надихатися моделлю, яку запропонував святий Григорій Великий, кажучи, що Святе Письмо — просте і глибоке, неначе річка, в якій може ходити ягня і плавати слон. Тому кожна людина має знайти для себе поживу в богослов’ї, яке має сприяти тому, щоб сучасній людині суттєво звіщати Євангеліє і дати нове життя нашій вірі та молитві.
Бог є любов’ю
Бог тебе любить! – це найпрекрасніше послання, яке Церква має проголосити кожній людині.
«Ця впевненість має підірвати та замінити ту, яку ми завжди носили в собі: Бог тебе судить!», — сказав проповідник. За його словами, коли ми прикликаємо Святого Духа, ми думаємо насамперед про Святого Духа як про світло, яке просвічує нас у різних ситуаціях і пропонує правильні рішення. А менше думаємо про Святого Духа як про любов.
«Натомість це перша і найважливіша дія Духа, яка потрібна Церкві. Тільки любов будує; знання — навіть богословські, юридичні та церковні — часто тільки надимають і розділяють. Якщо запитаємо себе, чому ми так жадаємо знати (а ми сьогодні дуже піднесені перспективами штучного інтелекту!) і натомість так мало перейняті любов’ю, відповідь проста: знання перетворюється на владу, а любов, натомість, — на служіння!» — зауважив кардинал Канталамесса.
Він також додав, що на сьогоднішній день ми ще не завершили й ніколи не завершимо окреслювати всі наслідки євангельської революції про Бога як любов.
Унікальність Пресвятої Трійці
Проповідник поділився своєю відповіддю представникам ісламу, які запитували, чому християни, будучи монотеїстами, говорять не про єдиного, а триєдиного Бога. «Ми віримо в триєдиного Бога, тому що віримо, що Бог є любов. Будь-яка любов — це любов до когось або до чогось; немає порожньої любові, без об’єкта, так само як немає знання, яке не є знанням когось або чогось», — сказав кардинал Канталамесса.
Він виокремив поняття про Бога у грецьких філософів, які розуміли Бога передовсім як думку. За словами Арістотеля, Бог мислить про себе, Він є «чистою думкою». Однак, коли кажуть, що Бог є любов’ю, то така «чиста любов до себе» була б лише егоїзмом або нарцисизмом.
«І ось маємо відповідь об’явлення, окреслену на Нікейському соборі 325 р. Бог завжди був любов’ю (ab aeterno), оскільки ще до того, як існував би предмет любові поза Ним, Він мав у собі Слово, Єдинородного Сина, якого полюбив нескінченною любов’ю, якою є Святий Дух», — підкреслив проповідник Папського дому.
Тому християни також вірять в єдність Бога і тому є монотеїстами; однак, у єдність не математичну і в числах, а в єдність любові й сопричастя.
«Якщо досвід звіщення показує те, що може допомогти людям сьогодні, якщо не пояснити, то принаймні отримати уявлення про Трійцю, то це, повторюю, саме те, що спирається на любов. Бог є “чистим актом”, і цей акт є актом любові, з якого одночасно та відвічно (ab aeterno) постають Той, Хто любить, Кого люблять і Любов, що їх об’єднує», — наголосив проповідник Папського дому.
Говорячи метафорично про розуміння таїнства Пресвятої Трійці, він відзначив, що ми не можемо охопити океан, але можемо увійти в нього!
Причини Христового воплочення
Розповідаючи про наступне таїнство християнської віри, в яке потрібно вірити і проголошувати світові, кардинал Канталамесса зосередився на Христовому воплоченні.
«Розпочнемо з відомого запитання святого Ансельма: Чому Бог став людиною? (Cur Deus homo?) Його відповідь відома. Це тому, що лише той, хто міг бути одночасно людиною і Богом, міг викупити нас від гріха. Насправді, як людина він міг репрезентувати все людство, і як Бог, те, що він робив, мало безмежну цінність, пропорційну боргу, який людина накопичила перед Богом через гріх», — зазначив проповідник. Однак це не повна та єдина відповідь, адже є та, яку пропонує «Символ віри»: задля нас і нашого спасіння, яке своєю чергою, не обмежується лише відпущенням гріхів чи змиванням первородного гріха.
Цитуючи францисканського богослова Дунса Скота, кардинал Канталамесса додав, що Бог став людиною, щоб реалізувати свій початковий план, який передував гріхопадінню: щоб світ, створений Христом і для Нього (пор. Кол 1,16), знайшов в Ньому, коли настане повнота часів, своє увінчання й повторне об’єднання (пор. Еф 1,10). Проповідник закликав перевершити таке бачення Бога, згідно з яким ми маємо любити Його задля того, щоб Він полюбив нас.
«Тільки Отець, у Трійці (й у всьому всесвіті!), не потребує бути любленим, щоб існувати; йому просто потрібно любити. Це те, що гарантує роль Отця як єдиного джерела і першопричини Пресвятої Трійці, зберігаючи водночас досконалу рівність природи між трьома божественними особами. В основі всього лежить приголомшлива інтуїція святого Августина та народженої ним школи. Вона визначає Отця як люблячого, Сина як любленого, а Святого Духа як любов, яка їх об’єднує», — нагадав кардинал Канталамесса.
Сенс спасенних страждань
«Його ранами ми зцілилися» (Іс. 53,5)», — цим твердженням, за словами проповідника, віра Церкви виразила спасенне значення Христової смерті (1 Пт 2,24).
«Але чи можуть рани, хрест і біль — негативні факти і, як такі, лише позбавленні добра — створити позитивну реальність, таку як спасіння всього людства? Правда полягає в тому, що ми спасенні не через біль Христа, а Його любов’ю! Точніше любов’ю, яка виражається в самопожертві. Розп’ятою любов’ю!» — наголосив кардинал Канталамесса. Він додав, що Церква не перестане роздумувати над болем, який Ісус проживав під час страстей, однак, цей біль — не причина спасіння сам по собі, а знак і вияв любові (пор. Рим 5,8); смерть — знак, а любов — сенс.
«Це усуває від страстей Христових конотації, які завжди викликали у нас збентеження та незадоволення: тобто, ідеї про ціну та викуп, які мають бути сплачені Богові (або гірше — дияволу!), про жертву, за допомогою якої можна заспокоїти божественний гнів. Насправді йдеться радше про Бога, який приніс велику жертву, давши нам Свого Сина, не “пощадивши його”, як Авраам приніс жертву, не пощадивши свого сина Ісака (пор. Бут 22,16; Рим. 8,32). Бог є більше суб’єктом, ніж одержувачем жертви хреста!» — наголосив проповідник Папського дому, відповідаючи на поширену теорію про сенс Христових страждань.
Наслідки єдності з Христом
«Тепер ми маємо побачити що істина, про яку ми роздумували в таїнствах Пресвятої Трійці, Воплочення та страстей Христових, змінює все в нашому житті. І тут на нас чекає завжди незмінний сюрприз, коли ми спробуємо заглибитися в скарби християнської віри. Ми з подивом відкриваємо, що завдяки нашому з’єднанню з Христом, ми також можемо любити Бога безмежною любов’ю, гідною Його!» — вів далі кардинал Канталамесса. Наслідком Божої любові, яка була влита в наші серця (пор. Рим 5,5) через Христа (пор. Йо 17,23,26) є те, що ми можемо любити Небесного Батька любов’ю, якою любить Його Син, і можемо любити Ісуса любов’ю, якою Його любить Батько. Все це завдяки Святому Духу, який є тією самою любов’ю.
Значення любові до Бога
«Що ж ми даємо Богові від себе, коли кажемо Йому: “Я люблю тебе”? Нічого, крім любові, яку ми отримуємо від Нього!» — сказав проповідник Папського дому. За його словами, наша любов до Бога не є виключно «відображенням» Його власної любові до Нього, неначе відлунням, яке повертає звук до його джерела.
«Відлуння Його любові повертається до Бога із заглибини нашого серця, але з чимось новим, що є для Бога всім: з ароматом нашої свободи та нашої дитячої вдячності! Усе це зразково здійснюється в Євхаристії. У ній ми приносимо Отцеві як “нашу жертву” те, що насправді сам Отець дав нам, тобто і Синові своєму Ісусу», — ствердив кардинал Канталамесса. За його словами, ми можемо сказати Богові Отцеві: «Отче, я люблю Тебе тією любов’ю, якою любить Тебе Твій Син Ісус!» А Ісусові: «Ісусе, я люблю Тебе тією любов’ю, якою любить Тебе Отець Небесний». І тоді це не буде видаванням бажаного за дійсне, а справжнім поглядом на джерело всієї любові, якої жадають чоловіки й жінки нашого часу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
