Римо-катол.: 28 квітня (довільний спомин)
ХІХ століття стало часом активного проникнення європейців на відкриті у ХVI-ХVIІІ століттях численні острови, розкидані на просторах центральної та південної частини Тихого океану, які узагальнено звуться Океанією. Нерідко серед тих, хто першим з європейців ступав на той чи той острів, були християнські місіонери. Готові надовго, а нерідко — назавжди, залишити батьківщину, вони вирушали на далекі загублені серед океану «екзотичні» острови з їхніми не менш «екзотичними» мешканцями, не заради зиску і не у пошуках пригод, а щоби принести світло Христа і Його перемогу над злом та смертю цим «екзотичним» тубільцям.
Першим, хто віддав своє життя за навернення до Христа корінних мешканців Океанії, став французький священник-місіонер, член заснованого 1816 р. у Франції місіонерського згромадження отців-маріїстів (Товариство Марії, фр. Societas Mariae, S.M.) о. Петро Шанель, якого Церква згадує сьогодні.
Перший мученик і покровитель Океанії — його повне ім’я П’єр Луї Марі Шанель (Pierre-Louis-Marie Chanel) — народився 12 липня 1803 р. в Куеті, неподалік Белле́ у Франції. Із наймолодших років його вирізняла незвичайно глибока побожність, поєднана з природними розумовими здібностями. Це не залишилось поза увагою місцевого парафіяльного священика о.Тромп’є, який і зайнявся його навчанням індивідуально. Не можемо сказати, який вплив мав о.Тромп’є на розпізнання його підопічним свого покликання, але молодий П’єр вступив до семінарії. Спочатку навчався у нижчій семінарії в Мексім’є, потім, із 1824 року, — у вищій семінарії в Бру. Разом з іншими двадцятьма чотирма її випускниками був рукоположений у священники 15 липня 1827 р. Деякий час працював в парафії в Амберю, де познайомився і подружився з одним зі співзасновників Товариства Марії — о. Клодом Бретом. Невідомо, чи саме спілкування з о. Клодом викликало у молодого священника прагнення присвятити себе місіонерській праці у далеких заморських країнах, чи таке прагнення було у нього раніше; але вже наступного року о. П’єр звернувся до єпископа Белле з проханням послати його на місію. Єпископ йому відмовив і призначив до занедбаної парафії в передмісті Парижа. За неповні три роки о. П’єр спромігся її оживити і впорядкувати. Але думка про місійну діяльність його не залишала.
1831 року він вступив до Товариства Марії. Настоятелі згромадження вважали, що служіння о. П’єра потрібніше у Франції: його призначили духовним отцем семінарії в Белле. Хоч це призначення і не відповідало його бажанню, він, вбачаючи в цьому прояв Божої волі, ревно й сумлінно виконував свої обов’язки.
А прагнення та мрії про місіонерство здійснилися вже після довічних обітів, що їх о. П’єр склав 24 вересня 1836 року. Він очолив групу місіонерів, яка рівно через три місяці, у навечір’я Різдва відпливла з порту Гавр до південно-західної частини Тихого океану. Разом із місіонерами вирушив єпископ Жан Батист Помпальє, якому папа Григорій ХVІ доручив створити й очолити дієцезію Західної Океанії з центром в Окленді (Нова Зеландія).
Нелегка подорож тривала десять місяців: крім великої відстані, на тривалість плавання вітрильного судна впливала і погода — напрямок вітру. До закінчення подорожі не дожив о. Клод Брет: він тяжко захворів і помер 20 березня 1837 року. Тільки в листопаді місіонери досягли кінцевого пункту свого плавання. Треба зауважити, що в деяких джерелах помилково вказано, що цим кінцевим пунктом були Нові Гебриди — архіпелаг із 83 островів за 1750 км від східного узбережжя Австралії. Це, мабуть, пов’язано з тим, що один з островів цього архіпелагу зветься Західна Футуна. А Петро Шанель, і з ним ще один брат-маріїст і світський місіонер англієць Томас Буґ, висадились 8 листопада на острів Футуна (який ще називають Східна Футуна), який належить до групи островів Волліс і Футуна. Вони стали першими європейцями, які оселилися на цьому острові, — хоча й не першими європейцями, яких бачили тубільці: вперше острів відвідали голландські мореплавці ще 1616 року, а на початку ХІХ ст. туди заходили кітобійні судна. Інші місіонери висадились на сусідній («сусідній» за тихоокеанськими мірками: від Футуни його відділяє 240 км) острів Увеа (Волліс), який мав стати центром місії.
Спершу тубільці прийняли місіонерів приязно. Незадовго до їх прибуття місцевий володар (деякі джерела називають його королем) Ніулікі заборонив своїм підданим практикувати канібалізм. Але все змінилося, коли місіонери опанували місцеву мову і почали проповідувати тубільцям Добру Новину. Ніулікі вважав, що прийняття християнства похитне його владу якщо не вождя народу, то верховного жреця того божества, якому він поклонявся. Терпець верховного вождя урвався, коли Таїнство Хрещення вирішив прийняти його син Меітела. Нуілукі послав одного з найкращих вояків, свого зятя Мусумусу, щоб цьому перешкодити. Той спочатку пішов до Меітели, і суперечка між ними вилилась у бійку. Травмований у бійці Мусумусу прийшов до о. Шанеля, ніби по медичну допомогу, і коли той хотів його оглянути, вдарив його сокирою по голові. Від отриманої рани о. П’єр Шанель помер. Це сталося 28 квітня 1841 року.
Співбрати мученика у Франції дізналися про це майже через рік. Останки вбитого місіонера було ексгумовано і доправлено до Окленду, де вони знаходились до 1849 року, потім перевезено в Сідней, звідки у лютому 1850 року відправлено у Францію. На батьківщину тіло священика потрапило тільки 1 червня 1850 року.
Жертва, принесена о. Петром, не була марною. Вона тільки пришвидшила навернення мешканців Футуни. Коли в червні наступного року місія вже в іншому складі повернулася на острів, усі тубільці вважали себе християнами. Навернувся також і вбивця о. Петра, Мусумусу. Незадовго до своєї смерті він просив поховати його так, щоб люди, які йтимуть до храму, ступали по його могилі.
Отця Петра Шанеля беатифікував 1889 року папа Лев ХІІІ. 1954 року папа Пій ХІІ зарахував першого мученика Океанії до грона святих, проголосивши його покровителем цієї частини земної кулі. Щоби підкреслити вселенськість Христової Церкви, папа Павло VI в останній реформі літургійного календаря, 1969 року, поширив спомин св. Петра Шанеля на всю Церкву, а його ім’я заніс також і до Літанії до всіх Святих. Реліквії мученика повернули на місце його мучеництва аж у 1977 році. Нині вони зберігаються у скляній вітрині біля входу до каплиці поруч із храмом у містечку Поі. Поруч у срібній шкатулці лежить череп святого, а на підлозі храму означено точне місце його вбивства. У музейній кімнаті храму зберігаються його особисті речі.
Мешканці Футуни — це стало своєрідним виразом розкаяння — присвятили о. Шанелю пісню і народний танець, які виконуються і понині. День загибелі мученика — 28 квітня — на островах Волліс і Футуна (нині вони мають статус заморської громади Франції) оголошено офіційним святом. 99% населення островів (у 2008 році його чисельність складала 13 445 людей) — християни.
© Copyright «CREDO» 2020. Повне або часткове використання матерiалiв тільки за наявності гіперпосилання на на www.credo-ua.org. Передрук у друкованих ЗМІ або будь-яке інше комерційне використання матеріалів «CREDO» можливе лише з письмового дозволу редакції.
фінансово.
Щиро дякуємо!
