Дві таємниці Святого Причастя

Я нікому не раджу підслуховувати. Але, випадково почувши чужі слова, іноді можна здобути великі переваги.

Свята Тереза з Лізьє випадково почула слова свого тата, коли він сказав її сестрам після опівнічної Різдвяної Меси, що ця ніч буде останньою, коли він покладе у її черевички різдвяні подарунки. Хоча вона відреагувала на це з природним смутком, серце її відчуло притік благодаті, відомий як її «Різдвяне диво». Саме тоді Тереза відчула у собі сили залишити дитинство позаду. 

Можливо, саме випадково підслухавши чужу розмову, святий Миколай почув про розпач чоловіка, готового продати своїх доньок у бордель, і отримав натхнення таємно принести золото до його дверей.

У Святому Письмі є моменти, коли ми ніби підслуховуємо священну розмову Ісуса з Отцем. Ми знаємо, що завдяки їхньому споконвічному інтимному зв’язку, Йому не потрібна словесна мова, щоб спілкуватися з Отцем. Отже, якщо ми чуємо цю інтимну розмову, це тому, що Він хоче, щоб ми її почули.

У горниці з апостолами, усвідомлюючи, що Його незабаром заберуть від них, Ісус виливає їм своє серце. Але раптом відбувається зміна, коли Він підводить очі до неба і починає говорити безпосередньо до Отця — перед усіма і про всіх. Він говорить навіть про мене і про вас — про тих, які, не бачивши Його, увірують через слова інших. Яке ж глибоке бажання Його серця?

«Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в Мене, щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав. І славу, що Ти дав Мені, Я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. Я — в них, і Ти — в Мені, — щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси Мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив Мене» (Йн 17, 20-23).

Ісус тричі у двох реченнях каже, що Він хоче, щоб ми були одним цілим, тобто Він прагне сопричастя свого містичного Тіла через ділення Божественною Любов’ю між Ним і Отцем. Дослідники Святого Письма зазначають, що потроєння речей слід сприймати так, ніби над ними світиться яскрава табличка з написом «Зверніть увагу!»

Традиція говорить, що святий Йоан під час своїх останніх днів в Ефесі повторював лише одну проповідь із трьох слів: «Любіть один одного». Проте ми не можемо уникнути істини, сказаної Слугою Божою Дороті Дей: сила нашої любові до Бога дорівнює силі любові до тієї людини, яку ви любите найменше.

Бути сторожем свого брата — це конкретне (і дуже важке) завдання. Ми знаємо, що це складно: любити колегу, який змушує мене почуватися неповноцінним, або члена сім’ї, якого я не можу пробачити, або сестру зі спільноти, яка завдає мені болю. Може здатися, що від нас вимагають занадто багато. Виникає питання: чи можливо так любити? Як можна любити, коли це так виснажливо?

Перший секрет полягає в тому, щоби покладатися на свій союз з Ним, бо тільки через Нього ми можемо любити. Є причина, чому святий Тома Аквінський назвав Євхаристію «Таїнством милосердя»: це не тільки жертва Христа Отцеві в досконалому милосерді для нас; це милосердя, яким Він ділиться з нами через нашу єдність з Ним, коли ми приймаємо Його Тіло і Кров, душу і божество. Зазвичай, коли ми їмо їжу, вона стає нами. Натомість у Євхаристії ми стаємо Ним, отримавши благодать любити так, як любить Він. Він радіє нашій довірі до Нього, особливо коли ми віримо у Його здатність любити інших у нас, попри нашу власну слабкість і брак прихильності.

По-друге, перш, ніж я зможу досягти єдності з іншим, я маю спочатку шукати єдності в собі. Мир настає, коли моя воля об’єднується з іншою, а цього не станеться, якщо я розділений у собі. Ми можемо любити інших і дарувати себе тільки коли володіємо самі собою. Це означає, що коли ми дозволяємо Господу зцілити наше власне невпорядковане емоційне життя, ми зростаємо, дозволяючи нашому інтелекту, керованому істинним добром, направляти наші емоції на шлях чесноти. Ось чому, як сказав якось єпископ Фултон Шін, покірні заволодіють краєм — тому що спершу вони заволоділи собою.

Святий Августин казав: «Намагайтеся здобути чесноти, яких, на вашу думку, бракує вашим братам. Тоді ви більше не побачите їхніх вад, бо самі їх більше не матимете».

Є причина, чому Ісус не дозволяє нам оцінювати скалку в чужому оці, ігноруючи велику колоду у власному. Коли ми адекватно дивимося на власні слабкості та відчуваємо Його цілющу благодать, ми менше клопочемося через маленькі недоліки інших, бо наші очі бачать лише Ісуса та Його бажання нашої святості. І якщо ми помічаємо вади інших, наші серця пом’якшуються Його милосердям, бажаючи, щоб і вони пізнали Його цілющу силу.

Він обіцяє, що це можливо. Бо любов, якою Отець полюбив свого улюбленого Сина, дана нам, і Він також перебуває в нас. 

Ми можемо довірливо та сміливо утверджувати Його досконале «так» Отцеві і закликати Його досконалу любов, щоб вона вилилася на ближнього через мене, навіть коли моя власна любов здається посередньою. І тоді ми можемо молитися до Отця словами святої Терези:

«Оскільки Ти полюбив мене так сильно, що дав мені свого єдиного Сина як мого Спасителя і Нареченого, нескінченні скарби Його заслуг належать і мені. Я з радістю жертвую їх Тобі, благаючи дивитись на мене лише через обличчя Ісуса та Його серце, яке палає Любов’ю».

Переклад CREDO за: с. Марія Фрассаті SV, Aleteia