Отець професор Маріуш Росік у Вроцлаві виступив на Святі Біблії і дав кілька вказівок на тему читання Біблії.
Зокрема, він вказав на кілька помилкових способів інтерпретації Святого Письма.
Це:
-надмірний психологізм,
-надмірний суб’єктивізм,
-фундаменталізм,
-невиправданий символізм,
а також
-невзяття до уваги канонічної екзегези.
У першому випадку під час читання Святого Письма головним стає дбання передусім про власне добре самопочуття, про психологічне благополуччя. Тоді сягають по біблійні тексти, які говорять про зцілення, розраду, прощення… Прикладом є деякі рефлексії о. Ансельма Грюна — бенедиктинця, психолога і психіатра. Він, на жаль, робить надінтерпретацію багатьох фрагментів Біблії. Наприклад, у Закхеї вбачає людину з комплексом меншовартості, в доньці Яїра — анорексичку, а в сирофінікіянці — жінку з гіперопікою над своєю дитиною, — хоча у Євангеліях на цю тему нема жодних інформацій.
Надмірний суб’єктивізм спирається на екзистенційне читання Писань. Ідеться про читання, яке дошуковується відповідей на екзистенційні питання: наприклад, стосовно зла у світі, страждання. Це не означає, що такі питання взагалі не можна ставити; але йдеться про те, щоб уникати надмірності, пам’ятаючи, що «жодне пророцтво Писання не для особистого тлумачення» (2 Пт 1). Ідеться про зіставлення своїх особистих відчуттів з ученням Церкви.
Треба також бути уважними до певних понять, які можуть для різних людей мати різне значення: таких як правда, добро, краса, милосердя, любов. Зустрічаючи такі поняття у Біблії, необхідно розуміти їх у семітському дусі. Автори всіх біблійних книг — крім св. Луки, який був язичником за походженням, — це сповідники юдаїзму, люди специфічної кодифікації слів та їхніх значень.
Наступна помилка — фундаменталізм. Йому піддаються ті, хто вимислює собі, ніби під час постання Біблії Господь Бог слово за словом диктував натхненому авторові, що той має записати. Такі читачі Слова не беруть до уваги історичного контексту, середовища постання Писань. Прикладом фундаменталістичної інтерпретації, наприклад, є поширене переконання, що текст з Одкровення, який говорить про 144 тисячі спасенних, означає точну кількість тих, кому буде дано спасіння, або що потрібно буквально розуміти слова Господа Ісуса про відтинання руки і виколупування ока, якщо вони є приводом до гріха.
Отець Росік звернув увагу, серед іншого, на старозавітну заборону робити скульптури, образи. Дехто інтерпретує це фундаменталістично — забуваючи, що одразу після цієї заборони написано: «Не будеш їм кланятись і не будеш їм служити» (Вих 20), а це пояснює, що гріхом було би вшановування таких зображень як божеств, а не саме по собі їх виготовлення (зрештою, як зауважив бібліст, на Ковчегові завіту були зображення двох херувимів). Щоб уникнути цієї загрози, варто, замислюючись над одним фрагментом, звертатися до паралельних місць, до читань із Біблії на схожу тематику.
Також о. професор говорив про загрозу «невиправданого символізму», в якому «додають» символіку біблійних образів без підстав для цього в тексті Святого Письма. Наприклад, аналізуючи сцену втихомирення бурі на озері, дехто описував, що човен апостолів мав щоглу у вигляді хреста, а біля стерна стояв особисто св. Петро і т. д.
Бібліст звернув увагу і на помилку неуваги до канонічної екзегези, тобто прийнятого у Церкві тлумачення Святого Письма. Він нагадав слова Бенедикта XVI про те, що кожний фрагмент Писання має бути прочитаний крізь призму цілої Біблії, а соборна конституція «Dei Verbum» підкреслює цілісність усієї Біблії. Уже св. Августин стверджував, що неналежною є кожна інтерпретація тексту Святого Письма, яка відривається від сенсу, запланованого автором. Завжди необхідно шукати первісний переказ, закладений у цей текст.
Переклад CREDO за: Gość Niedzielny