Ватикан

Другий Ватиканський Собор — новий подих Церкви. Папа на ім’я Йоан ХХІІІ

30 Квітня 2023, 15:24 893

Готуючись до Ювілею 2025 року, в контексті відзначення 60-річчя Другого Ватиканського Собору, продовжуємо спеціальний цикл роздумів, присвячений поглибленню його спадщини.

Сьогодні — розповідь про обрання папи Йоана ХХІІІ, про очікування від цього вибору Колегії кардиналів, про перші несподіванки, пов’язані із цим Наступником святого апостола Петра, а також про ті потреби Церкви, які назріли для того, щоби почати пошук відповідей на них, зокрема й через проведення вселенського Собору — пише о. Андрій Твердохліб на Vatican News.

Після смерті папи Пія ХІІ (9 жовтня 1958 р.) уся католицька Церква почувалася осиротілою, оскільки втратила провідника, який управляв нею міцною рукою та благородною душею. Його стиль управління можна окреслити однією із його відомих фраз: «Мені потрібні не співробітники, а виконавці».

Папа Пій ХІІ любив особисто проконтролювати кожен богословський та практичний аспект у церковному житті, тому в його руках була зосереджена релігійна, політична та адміністративна влада. Така концентрація влади до певної міри блокувала роботу Ватиканської курії, що, своєю чергою, могло паралізувати все церковне життя.

Коли розпочався конклав з обрання нового Папи Римського, то кардинали мали намір обрати такого наступника апостола Петра, який би міг відповідати цим ознакам: богобоязливий, добрий, старший віком та щоби був слухняний Колегії кардиналів. Отже, кардинали хотіли зосередитися на виборі «перехідного» папи, а в період його понтифікату — зайнятися пошуком та вихованням досконалого кандидата.

28 жовтня 1958 року Папою Римським було обрано кардинала Анджело Джузеппе Ронкаллі, Патріарха Венеції, який обрав собі ім’я Йоана ХХІІІ. На момент обрання йому було вже 77 років. Тому в очах кардиналів, які зібралися на конклав, він виглядав як перехідний папа, якого обрали після тривалого періоду понтифікату попереднього Папи Римського (1939-1958), щоб у такий спосіб підготуватися до обрання його наступника.

Відмінності від попереднього папи були очевидними й то не лише через фізичну зовнішність: Пій ХІІ був худорлявим та аскетичним, натомість Йоан ХХІІІ був повним та мав добродушний вигляд, через що його почали називати «Добрий Папа». Відмінності передусім полягали в його способі дій — новообраний папа був простим та спонтанним.

Першою великою несподіванкою було обрання папського імені Йоан. Ім’я, яке жоден Римський єпископ не обирав для себе після іншого папи з таким іменем на початку XV століття (1410-1415), якого вважають антипапою. Однак несподіванки лише починалися і їх неможливо було передбачити.

Ставши в проводі Христової Церкви 4 листопада 1958 року, новий папа очолив Церкву, яка була сильною, але досить зосередженою на собі. На той момент Католицька Церква не мала державного секретаря, а Колегія кардиналів була досить нечисленною. Провідником курії був кардинал Альфредо Оттавіані, секретар Верховної конгрегації Священної канцелярії (пізніше — Конгрегація віровчення). Під час проведення Собору проти способу його діяльності чимало єпископів виступали з досить поважними словесними атаками.

Папа Йоан ХХІІІ, бувши свого часу апостольським нунцієм та маючи можливість багато подорожувати, добре розумів, що Римська курія не представляла увесь світ. Максимум — вона представляла Італію і, можливо, Іспанію. Багато куріальних кардиналів практично весь час проживали в Італії і то переважно поміж ватиканськими стінами. Вкрай мало, або ж майже жоден із них, не відвідував Азію, Африку чи обидві Америки.

Церква мала велику потребу відновити звичний ритм своєї життєдіяльності, почавши саме з Курії, тобто призначити очільника Державного секретаріату та збільшити склад Колегії кардиналів, велика частина яких були вже літнього віку.

Державним секретарем папа Йоан ХХІІІ призначив Доменіко Тардіні (1888-1961), який став першим кардиналом, піднесеним до цього рангу новим папою під час його першої консисторії 15 грудня 1958 року. Тардіні був уже літньою людиною, однак покірно прийняв таке призначення. Своє служіння в Римській курії він здійснював ще з 1921 року.

Колегія кардиналів на момент обрання Ронкаллі налічувала лише 53 кардинали. Така кількість була суттєво нижчою за необхідні 70, встановлені папою Сикстом V у його Апостольській конституції «Postquam verus ille» 3 грудня 1586 року. За майже п’ять років свого понтифікату папа Йоан ХХІІІ провів п’ять консисторій, піднісши до кардинальського рангу 52 нових кардинали, з яких 23 — на першій консисторії 15 грудня 1958 року. Завдяки цьому своїх перших кардиналів отримали такі нації як Японія та Філіппіни: Петер Татсуо Доі, Архієпископ Токіо та Руфіно Сантос, Архієпископ Маніли. Обидва були піднесені до кардинальського рангу на консисторії 28 березня 1960 року. На цій же консисторії отримав кардинальський титул перший темношкірий єпископ — Лауреан Руґамбва, єпископ дієцезії Букоба (Танзанія).

Нові призначення кардиналів були здійснені папою Йоаном ХХІІІ не лише для того, щоби відновити їхню необхідну кількість, встановлену папою Сикстом V чи щоб дозволити номінувати кардиналів на вакантні посади, — наприклад, державного секретаря або ж камерленго, — а передусім для того, щоби надати їм відповідні обов’язки під час засідань майбутнього Собору.

У ті роки увесь світ проживав переломний період у політичній, військовій та в економічній сферах. Причиною цього було повільне пробудження після Другої світової війни, нарощування військових сил, зростання напруження у стосунках між СРСР та США, стабільний економічний розвиток, бажання інновацій та соціальних реформ.

У такій атмосфері змін та новинок розвивається також і велике бажання до перемін всередині самої Церкви. Змін, як інституціональних, так і душпастирських. Ще папа Пій ХІІ декілька разів роздумував над потребою дискусій щодо деяких невідкладних питань: влада Церкви, діалог із неомодерністами, авторитет Святого Письма, підтвердження верховенства та непомильності Папи Римського.

Передусім єпископи поза Італією та поза Європою відчували потребу перегляду літургійної та душпастирської практики для того, щоби бути знаком пророчої присутності у світі. З Рима на такі побажання досить часто дивилися як на повстання проти самого Рима та контраст із церковною традицією. Анджело Ронкаллі, будучи апостольським нунцієм у Болгарії, Туреччині, Греції та Франції, особисто досвідчив потребу екуменічного діалогу, душпастирського оновлення, відкритості єпископів до потреб вірних. Закваска різних рухів, народжених в католицькому середовищі (біблійний, літургійний, екуменічний), поступово поширювалася також і на єпископів та кардиналів.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books