У наші дні так легко відмовитися від родини. Якщо ви посварилися з братом чи сестрою, батьками чи дитиною і більше ніколи не хочете з ними розмовляти, або якщо ви молода людина і взагалі не хочете мати дітей, телебачення завжди запропонує вам ерзац-сім’ї, раді вітати вас у своєму домі.
Ці «сім’ї» ніколи нічого не питають у своїх глядачів — лише просять їх витратити трохи часу на перегляд. Можливо, вони хочуть чогось вас навчити або ж розсмішити вас. Сценаристи ретельно створюють кожного члена родини, щоби привернути увагу глядачів. Кожен масштабно прописаний персонаж видає жарти, на які справжньому члену родини забракло би дотепності, потрапляє у пригоди і бездоганно виплутується з них, а також без простоїв переживає захоплюючі події. Їхнє життя привабливе, і ми почуваємо себе його частиною. Для цього не потрібно жодних зусиль.
А якщо ці «телесім’ї» не можуть вас розрадити, на допомогу приходять групи в Інтернеті.
Кожна стрічка соцмереж підібрана таким чином, щоб показати вам групи, куди ви бездоганно впишетется. Ви можете приєднатися до цих груп і отримати нескінченний потік контенту від однодумців. Ви можете лайкати їхні публікації, коментувати та налагоджувати цифрові стосунки. Це легко. Зрештою, всі в групі належать до однієї субкультури. Шанувальники «Зоряних воєн» знаходять своїх однодумців. Диванні політологи потрапляють у свої ехокамери. Навіть любителі таких рідкісних речей, як середньовічний англійський Сарумський обряд, можуть знайти собі компанію. Кожен може відшукати своє плем’я у закутку Інтернету.
Сім’я — річ опціональна?
Можливо, саме тому люди сьогодні стрімко віддаляються від біологічних родин або не хочуть мати дітей. Сім’я здається необов’язковим станом життя. Якщо наш дядько має інші політичні погляди або не може перестати говорити про вторгнення інопланетян, його більше не запрошують на різдвяну вечерю. Якщо діти незручні, бо їхні потреби ускладнюють спосіб життя потенційних батьків, пара вирішує взагалі ніколи не ставати батьками.
Ця ж проблема стосується сусідів. Коли я ріс, мої батьки були особисто знайомі з кожним сусідом по кварталу. Всі діти виходили на вулицю, щоб гратися між собою. Дорослі, якими б різними вони не були, знаходили спільну мову. Тепер мені здається, що якби ви зробили спробу познайомитися з новими сусідами, ваші зусилля наштовхнулися би на апатію. Кожен вже має друзів у Інтернеті, з якими у нього набагато більше спільного. Знайомство із сусідами — це ризик, бо вони можуть бути дуже різними з точки зору політики, особистості, релігії та способу життя. Можливо, вам не сподобається новий сусід, і ви не хочете загрузати у балаканині з ним щоразу, коли ви зустрічаєтесь, вигулюючи собак.
Здається, що все це розмаїття груп, племен і виборів, які дозволяють нам входити в підгрупи, розширює наші горизонти. Незалежно від наших інтересів — і на відміну від сім’ї та сусідів — ми завжди знаходимо групи однодумців, готових нас прийняти.
Але я припустив би, що фактичний ефект є прямо протилежним. Відсутність сімейних зобов’язань і, як наслідок, знання сімей, які живуть поруч, нічого не розширює. Це поляризує. Це звужує наш досвід до мізеру.
Мудрість Честертона
У нарисі про сім’ю в книжці «Єретики» Ґілберт Кіт Честертон висловлює це зі своєю звичною чіткістю. Він пише, що сім’я — це «основний людський інститут», і що «людина, яка живе у малій спільноті, живе у набагато більшому світі».
Це так, бо велике суспільство існує лише для того, щоб формувати групи. Честертон стверджує, що життя має бути схоже на сповнену романтики казку про героїв, лиходіїв, монстрів, диваків і шалені можливості. Життя має дарувати нам усілякі речі, які нам не подобаються, або яких ми не очікуємо. Це весело!
«Марно говорити про неприємне оточення. Бути частиною роману — це перебувати у неприємному оточенні», казав він. Усуньте розбіжності та тертя між членами родини і сусідами, і життя стане м’яким і нудним.
Як батько шістьох дітей я вважаю, що Честертон має рацію. Кожен із моїх дітей — це несподіванка зі своїм власним набором захоплень, викликів і унікальних рис особистості, позитивних чи негативних. Знайомство з ними у тісноті нашої маленької сім’ї з восьми людей, назавжди між собою пов’язаних, розширило мої горизонти. Я полюбив багато речей, до яких привели мене мої діти. Я навчився приймати певні темпераменти та давати іншим простір, поважаючи їхні різні думки та знаходячи цінність у тому, що цінують вони.
Цей світогляд я ношу з собою, коли виходжу з дому. Моя сім’я навчила мене радіти знайомству з новими людьми в нашому районі, на роботі та в нашій парафії. Можливо, це не ті люди, з якими я хотів би зустрітися. Мабуть, я шукав би шукав людей із більш схожими інтересами. Але обмеження зустрічей саме тими людьми, яких Бог поставив на моєму шляху, стало основою мого особистісного зростання.
Все почалося з моєї родини. Для мене це найбільш інтелектуально та емоційно всеохопна інституція у світі.
Приклад святого Йосифа
Святий Йосиф — чудовий приклад людини, що «звузила» своє власне життя заради родини. Він погодився стати прийомним батьком нерідної дитини — сина, якого народить його дружина. Він залишився у рідному місті і працював теслею. Може здатися, що Йосиф був обмежений своїми обов’язками, але прийняття обмежень, які наклала сім’я, насправді було ключем до його величі. Це відкрило перед ним нові горизонти, яких він ніколи раніше не бачив.
Сьогодні нам як ніколи потрібні сім’ї, сусіди та парафіяни. Думайте про кожного з них як про вузькі двері, за якими очікують нескінченні пригоди.
Переклад CREDO за: о. Майкл Ренньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
